ДС 1

1.Виникнення і розвиток слідчого апарату органів внутрішніх справ України.

Історичною точкою відрахування виникнення досудового слідства можна розглядати 8 червня 1860 р., коли Указом уряд. Сенату Російськох імперії, затвердженого імператором Олександром ІІ набули чинності:

1) Наказ судових слідчих і т.д.

1864 р. – суд. слідчі озброєні статутом кримінального судочинства і існ. В такому вигляді до 1917 р. у підпорядкуванні Міністерства юстиції.

1917-1922 рр. слідчі підпорядковуються нар. комісаріату юстиції.

1922-1929 рр. – подвійне підпорядкування НКЮ і прокурору.

1929-1961 рр. – слідчі підпор. Прокурору.

З 1 липня 1963 р. починається практична діяльність слідчих з розслідування їм підслідних кримінальних справ. У 1971 р. посади слідчих запроваджуються в Управлінні МВС на транспорті, у 1978 р. – всі справи про злочини неповнолітніх надані до провадження до слідчих ОВС. В 1998 р. посади слідчих запроваджують в податковій міліції. А з 2007 слідчим надано у провадження усі злочини протии особи.

2. Завдання і принципи досудового слідства в органах внутрішніх справ України.

Досудове слідство – це засновані на суворому дотриманні кримінально – процесуальні форми слідчих по збиранню, дослідженню та оцінці доказів з метою швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, притягнення їх до кримінальної відповідальності, вжиттю заходів по відшкодуванню шкоди, а також заходів, спрямованих на усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів.

Завдання досудового слідства:

Головними завданнями є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Принципами діяльності органів досудового слідства є принцип законності, державної мови судочинства, рівності всіх учасників судового процессу перед законом і судом, принцип поваги до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя, принцип презумції невинуватості і т.д.

3. Структура апарату досудового слідства в органах внутрішніх справ України.

Органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України (далі – органи досудового слідства) відповідно до чинного законодавства України забезпечують розслідування кримінальних справ, віднесених до їх підслідності.

Органами досудового слідства є:

Головне слідче управління Міністерства внутрішніх справ України (далі – ГСУ).

Слідчі управління головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізничному транспорті.

Слідчі відділи, відділення міських, районних, міськрайонних, лінійних управлінь, відділів ГУМВС, УМВС, відділів спеціальної міліції.

Діяльність органів досудового слідства здійснюється відповідно до принципів поваги прав і свобод людини, законності, справедливості, гуманізму, презумпції невинуватості, рівності всіх громадян перед Законом незалежно від соціальної, національної і расової належності, майнового, службового чи іншого стану, віросповідання та політичних переконань.

Органи досудового слідства очолюють:

— у МВС України – заступник Міністра внутрішніх справ України – начальник ГСУ;

— у головних управліннях, управліннях МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізничному транспорті – заступники начальників ГУМВС, УМВС – начальники слідчих управлінь;

— у міськрайлінорганах, відділах міліції, відділах спеціальної міліції – заступники начальників цих органів – начальники слідчих відділів (відділень).

ГСУ МВС України, слідчі управління головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізничному транспорті є юридичними особами і мають свої печатки із зображенням малого Державного Герба України та свого найменування.

Структура та штатна чисельність органів досудового слідства затверджується в установленому МВС України порядку.

Органи досудового слідства при здійсненні своїх повноважень відповідно до чинного законодавства України взаємодіють з міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними установами, громадськими організаціями і об’єднаннями, а також відповідно до чинних міжнародних договорів з правоохоронними та судовими органами іноземних держав.

На працівників органів досудового слідства, які мають спеціальні звання, поширюються правові та соціальні гарантії, передбачені Законом України “Про міліцію”. Умови і порядок проходження служби в органах досудового слідства встановлюються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

4. Слідчий ОВС України, його правовий стан та процесуальні повноваження.

Слідчий має статус службової особи, яка займає відповідальне становище в системі правоохоронних органів і наділена спеціальними, лише їй притаманними повноваженнями в кримінальному судочинстві.

Процесуальна діяльність слідчого визначається Конституцією України, Кримінально-процесуальним кодексом України, іншими законами та нормативно-правовими актами України, чинними міжнародними договорами, які регулюють діяльність органів досудового слідства, та цим наказом.

При виконанні своїх службових обов’язків слідчий зобов’язаний:

-Дотримуватися вимог Конституції та законів України під час розслідування кримінальних справ, перевірки заяв і повідомлень про злочини.

-Забезпечувати повне, усебічне та об’єктивне розслідування кримінальних справ у межах установлених законодавством строків.

-Забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального судочинства.

-Не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, здобуті при розслідуванні справ.

-Не допускати будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об’єктивності та неупередженості.

У разі наявності підстав, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, звертатися до прокурора і начальника слідчого підрозділу із заявою про усунення себе від провадження досудового слідства у справі.

Слідчий наділяється владними повноваженнями, необхідними для здійснення досудового слідства, і має право:

-Вимагати від представників установ, організацій, підприємств (незалежно від форм їх власності і відомчої належності), посадових та фізичних осіб у встановленому законом порядку надавати йому необхідні документи, речі та інші предмети, що стосуються розгляду заяви чи повідомлення про злочин або розслідування кримінальних справ, які знаходяться в його провадженні.

-У встановленому законом порядку викликати для участі в проведенні слідчих дій як свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених та інших учасників кримінального судочинства всіх без винятку громадян, у тому числі посадових осіб незалежно від їх службового стану і статусу.

-Використовувати допомогу громадськості для розслідування злочинів, установлення місця перебування обвинувачених, виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, та їх усунення.

-На підставі письмового запиту одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, об’єднань і фізичних осіб відомості, необхідні для перевірки заяв і повідомлень про злочини та в кримінальних справах, які знаходяться в його провадженні.

-Давати органам дізнання доручення і вказівки щодо проведення розшукових і слідчих дій, сприяння в провадженні окремих слідчих дій.

-У межах та в порядку, визначених законодавчими актами України, збирати необхідні для розслідування кримінальних справ відомості про осіб без попередньої згоди на те останніх.

-Вносити обов’язкові для розгляду подання відповідним державним органам, громадським об’єднанням, організаціям, підприємствам, установам і посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, що сприяють учиненню злочинів.

-Використовувати засоби масової інформації для інформування населення про скоєний злочин з метою привернення уваги громадськості до його розкриття.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання вмотивованого рішення суду або згоди прокурора, і несе повну відповідальність за законне і своєчасне виконання цих рішень.

Письмові доручення слідчих органу дізнання про виконання оперативно-розшукових або слідчих дій є обов’язковими і підлягають виконанню в десятиденний строк.

5. Види оглядів. Підстави і порядок їх проведення. Процесуальні особливості проведення огляду у житлових приміщеннях.

Огляд – це слідча дія, яка проводиться органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи.

З метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів.

Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення кримінальної справи. В цих випадках, при наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події.

Про результати огляду слідчий складає протокол.

Огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку. Постанова судді оскарженню не підлягає.

У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді.

Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потребується.

У випадках, передбачених частинами п’ятою і шостою цієї статті, слідчий в протоколі огляду обов’язково зазначає причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді, та протягом доби з моменту проведення цієї дії повідомляє про здійснений огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійснює нагляд за досудовим слідством.

Об’єктами слідчого огляду є місцевість, приміщення, предмети та документи.

Огляд належить до числа так званих початкових слідчих дій і повинен проводитись невідкладно, бо після події, яка викликала необхідність огляду, дуже швидко може змінитись обстановка на місці події і можуть зазнати змін сліди, тобто цілком можливою є втрата важливих доказів. Тому закон передбачає можливість у необхідних випадках, як виняток із загального правила, проводити огляд до порушення кримінальної справи.

6. Повноваження керівників органів досудового слідства у системі МВС України по здійсненню процесуального контролю за розслідуванням злочинів.

Заступник Міністра – начальник Головного слідчого управління, крім повноважень і обов’язків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством та нормативно-правовими актами МВС України, несе персональну відповідальність за стан досудового слідства в органах внутрішніх справ, організацію роботи Головного слідчого управління та виконання покладених на нього завдань.

Начальник ГСУ має першого заступника та заступників, які призначаються на посаду і звільняються з посади наказами МВС у встановленому порядку.

Начальник ГСУ має наступні повноваження:

-Визначає функціональні обов’язки своїх заступників і керівників структурних підрозділів ГСУ, завдання підрозділів ГСУ та затверджує функціональні обов’язки особового складу і плани діяльності ГСУ.

-Представляє Головне слідче управління Міністерства внутрішніх справ України в центральних органах виконавчої влади України, а також за дорученням Міністра – у відносинах з правоохоронними органами інших держав.

-У межах своєї компетенції видає накази, розпорядження, дає вказівки з питань організації роботи органів досудового слідства, які є обов’язковими для виконання керівниками органів і підрозділів внутрішніх справ та працівниками органів досудового слідства системи МВС. Скасовує накази, розпорядження, вказівки керівників підпорядкованих слідчих підрозділів, які суперечать чинному законодавству.

-У встановленому порядку витребує для вивчення від органів дізнання, досудового слідства необхідні відомості, матеріали, кримінальні справи.

-Заслуховує на оперативних нарадах звіти керівників слідчих підрозділів про організацію слідчої роботи, а також слідчих, керівників органів дізнання та інших працівників органів внутрішніх справ – про стан розкриття і розслідування злочинів в окремих кримінальних справах.

-У необхідних випадках відповідно до кримінально-процесуального законодавства України передає справу від одного слідчого іншому, доручає розслідування справи декільком слідчим підлеглих органів досудового слідства, а також слідчим ГСУ.

-У встановленому порядку розглядає подання слідчих органів внутрішніх справ про продовження строків тримання обвинувачених під вартою понад 9 місяців, клопотання про продовження строку досудового слідства понад 6 місяців у справах, які знаходяться в провадженні цих слідчих, а також клопотання про надіслання кримінальних справ до правоохоронних органів інших країн відповідно до міжнародних договорів і угод.

-Інформує Міністра внутрішніх справ України про стан слідчої роботи та заходи, спрямовані на її вдосконалення, хід розслідування злочинів, що мають значний суспільний резонанс.

-Забезпечує достовірність статистичної звітності й обліку даних про характер, обсяг і результати слідчої роботи, а також регулярне узагальнення та вдосконалення слідчої практики.

-Здійснює в органах досудового слідства системи МВС України державну кадрову політику. З цією метою опрацьовує і вносить на розгляд Міністра внутрішніх справ України, колегії МВС України пропозиції про структуру і штатну чисельність слідчого апарату системи МВС, про перерозподіл штатної чисельності слідчих між територіальними і транспортними органами досудового слідства з урахуванням навантаження на слідчих, криміногенної ситуації (обстановки) та наявного некомплекту.

-Дає згоду на призначення на посади заступників начальників ГУМВС, УМВС – начальників слідчих управлінь.

— Вносить Міністру внутрішніх справ України пропозиції щодо різних питань.

Повноваження заступника начальника ГУМВС, УМВС – начальника слідчого управління

Крім повноважень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, заступник начальника ГУМВС, УМВС – начальник слідчого управління:

-Здійснює керівництво слідчим управлінням і підпорядкованими органами досудового слідства, несе персональну відповідальність за організацію і забезпечення виконання покладених на них завдань, дотримання ними чинного законодавства України, виконання наказів, вказівок, розпоряджень МВС України, ГУМВС, УМВС, прокуратури, суду з питань слідчої роботи.

-Представляє слідче управління в органах державної влади, місцевого самоврядування, в інших установах і організаціях.

-Здійснює контроль за плануванням роботи слідчого управління, затверджує положення про його структурні підрозділи та плани їх роботи; визначає обов’язки своїх заступників, завдання підрозділів, затверджує функціональні обов’язки особового складу.

-Забезпечує достовірність статистичної звітності і обліку даних про стан, характер, обсяг і результати слідчої роботи, а також регулярне їх узагальнення і прийняття управлінських рішень щодо вдосконалення слідчої роботи.

-Перевіряє і оцінює діяльність підпорядкованих органів досудового слідства, їх керівників, а також окремих слідчих; у межах компетенції видає накази, розпорядження, дає вказівки; у встановленому порядку витребує від органів досудового слідства необхідні відомості, документи і матеріали, кримінальні справи; дає вказівки в матеріалах і кримінальних справах для їх вирішення згідно з чинним законодавством у максимально короткий термін.

-Заслуховує на оперативних нарадах звіти працівників слідчих підрозділів, інших працівників підпорядкованих міськрайлінорганів та підрозділів спеціальної міліції про стан розкриття й розслідування злочинів, узаємодії служб на цьому напрямку роботи і т.д.

7. Гарантії процесуальної самостійності слідчого органів внутрішніх справ України.

Процесуальна самостійність та незалежність слідчого забезпечується:

— Установленим порядком його призначення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади.

-Передбаченою законодавством процедурою досудового слідства.

-Забороною втручання в процесуальну діяльність слідчих осіб, які не мають на те повноважень.

-Створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності слідчих.

Гарантії процесуальної незалежності слідчого, уключаючи заходи його правового захисту, які передбачені кримінально-процесуальним законодавством і цим наказом, поширюються на всіх слідчих органів внутрішніх справ України і не можуть бути скасовані чи обмежені іншими нормативними актами МВС України.

Неприпустимість утручання в діяльність слідчого при провадженні досудового слідства.

Органи досудового слідства здійснюють свої повноваження згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Ніхто, крім суду, прокурора, безпосереднього начальника слідчого підрозділу та вищих керівників слідчих управлінь (відділів), їх заступників, які діють у межах повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом України, не може витребувати в слідчого кримінальну справу для перевірки стану розслідування, вивчення і дачі в ній вказівок, визначення кваліфікації злочину чи в будь-який інший спосіб утрутитися в процесуальну діяльність слідчого. Останній не зобов’язаний давати пояснення щодо суті закінчених ним справ або справ, які знаходились у його провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом.

Утручання в процесуальну діяльність слідчих неприпустиме і тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством України.

8. Положення про органи досудового слідства в системі МВС України.

Завдання органів досудового слідства:

Організація і здійснення досудового слідства в кримінальних справах відповідно до чинного законодавства України.

Організаційно-методичне керівництво розслідуванням злочинів, що підслідні органам внутрішніх справ України.

Ужиття, у межах компетенції, відповідних заходів до припинення порушення законних інтересів і прав громадян та суспільства.

Забезпечення відшкодування фізичним і юридичним особам збитків, завданих злочинами.

Виявлення причин і умов, які сприяють учиненню злочинів, і вжиття через відповідні органи заходів до їх усунення.

Визначення основних напрямків удосконалення слідчої роботи, запровадження в практику досягнень науки і техніки, позитивного досвіду, прогресивних форм і методів організації досудового слідства.

Основні функції органів досудового слідства.

Відповідно до покладених на органи досудового слідства завдань вони виконують наступні функції:

Усебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин у кримінальних справах в межах визначеної компетенції.

Аналіз слідчої практики, організації і результатів діяльності слідчих органів внутрішніх справ України, внесення на основі цього в установленому порядку пропозицій щодо підвищення ефективності функціонування органів досудового слідства, забезпечення правопорядку, посилення боротьби зі злочинністю, інформування населення із зазначених питань через засоби масової інформації.

Розроблення та реалізація заходів щодо зміцнення законності, підвищення якості слідства і скорочення його строків.

Вивчення, узагальнення і рекомендації з упровадження позитивного досвіду досудового слідства, розроблення для використання на практиці сучасних методик розслідування окремих видів злочинів.

Організація взаємодії слідчих органів внутрішніх справ України з органами, що здійснюють оперативно-розшукову та експертну діяльність, дізнання, прокурорський нагляд і судовий контроль у кримінальних справах.

Вивчення практики застосування слідчими органів внутрішніх справ України норм права і розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства України.

Забезпечення добору, розстановки і виховання слідчих кадрів, підвищення їх кваліфікації та професійної майстерності.

Організація відповідно до чинного законодавства України розгляду і вирішення звернень, скарг і заяв громадян, які надходять у зв’язку з провадженням досудового слідства в кримінальних справах.

Здійснення інших функцій, що належать до їх компетенції.

9. Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів.

Організація роботи органів досудового слідства передбачає активну участь слідчих у боротьбі зі злочинністю, зміцненні законності і правопорядку шляхом:

— швидкого і повного розкриття та розслідування злочинів, що їм підслідні, і притягнення до відповідальності осіб, які їх учинили;

— ужиття своєчасних заходів для забезпечення відшкодування збитків, завданих злочинними діями;

— установлення в ході розслідування кримінальних справ причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, та вжиття заходів щодо їх усунення.

Робота слідчих органів внутрішніх справ залежно від оперативної обстановки і штатної чисельності слідчих підрозділів будується за територіально-зональним або лінійним принципом.

Організація роботи слідчих підрозділів регламентується наказами і вказівкам МВС України, цією Інструкцією, нормативно-правовими актами ГУМВС, УМВС.

Процесуальна діяльність слідчих регулюється кримінально-процесуальним законодавством України. Усі рішення про спрямування досудового слідства і проведення слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди прокурора і суду, та несе повну відповідальність за їх виконання.

Контроль за діяльністю органів досудового слідства здійснюється:

— керівниками органу внутрішніх справ, органу досудового слідства – за організацією роботи;

— начальниками органу досудового слідства – за процесуальною діяльністю слідчих.

Працівникам інших підрозділів внутрішніх справ забороняється втручатися в процесуальну діяльність слідчих, витребувати та перевіряти кримінальні справи і матеріали, які знаходяться в їх провадженні чи архівах, давати в них вказівки чи оцінку прийнятим слідчим процесуальним рішенням.

Забороняється залучати працівників слідчих підрозділів до виконання функцій, не пов’язаних з розслідуванням кримінальних справ.

10. Начальник слідчого відділу, його правове положення, процесуальні повноваження.

Начальник слідчого підрозділу несе персональну відповідальність за стан слідчої роботи в слідчому підрозділі та за виконання покладених на нього завдань.

Начальник слідчого підрозділу може мати заступника (заступників). Кількість посад заступників начальника слідчого підрозділу визначається відповідно до нормативів, установлених наказами МВС України.

Начальник слідчого підрозділу, крім повноважень, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України:

— Установлює розпорядок роботи слідчого відділу, відділення, вимагає та контролює дотримання службової дисципліни, порушує в установленому порядку клопотання про заохочення працівників чи притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

— Визначає обов’язки своїх заступників, затверджує функціональні обов’язки особового складу підрозділу шляхом установлення спеціалізації в розслідуванні окремих категорій злочинів.

— Забезпечує планування роботи слідчих підрозділів та висвітлення в них наявних проблем з урахуванням результатів роботи та оперативної обстановки, ужиття відповідних заходів щодо їх вирішення з урахуванням наказів, розпоряджень, вказівок МВС, ГУМВС, УМВС. Здійснює регулярний контроль за виконанням запланованих заходів.

— Розглядає заяви і повідомлення про злочини, що надходять у слідчий відділ (відділення), а також матеріали про злочини і забезпечує прийняття в них рішень відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

— За погодженням з начальником органу внутрішніх справ залучає до роботи із забезпечення розслідування обставин у кримінальних справах необхідні сили інших служб, а також технічні та інші засоби.

— Щомісячно формує перспективний план розслідування кримінальних справ, який подає до слідчого управління не пізніше 30 числа кожного місяця. Забезпечує його дотримання.

— Забезпечує щомісячне складання планів розслідування в кримінальних справах про злочини минулих років. Копії планів надсилає до слідчого управління для здіснення контролю.

Здійснює контроль за:

— Дотриманням плану-графіка розслідування кримінальних справ.

— Станом розслідування кримінальних справ, у яких закінчився двомісячний термін, уживає заходів щодо їх вирішення в максимально стислі строки.

— Кількістю, своєчасністю і обґрунтованістю прийнятих рішень про зупинення слідства в кримінальних справах.

— Обґрунтованістю порушення кримінальних справ, особливо у сфері економіки, і обрання запобіжного заходу.

— Своєчасністю здачі до архіву підрозділів інформаційних технологій закритих кримінальних справ.

— За окремим графіком заслуховує членів слідчо-оперативних груп про результати роботи з розкриття і розслідування конкретних злочинів.

— Аналізує оперативну обстановку, стан роботи з розслідування злочинів, результати діяльності слідчого відділу (відділення) і кожного слідчого.

— Перевіряє якість і своєчасність виконання окремих доручень слідчих у кримінальних справах, узагальнює результати виконання. Вносить пропозиції начальнику органу внутрішніх справ щодо вжиття заходів дисциплінарного впливу до працівників, які формально ставляться до виконання таких доручень.

— У межах компетенції видає розпорядження, вказівки з питань досудового слідства.

— Веде облік роботи кожного слідчого і слідчого підрозділу в цілому.

— Щомісячно складає узгоджений з прокурором статистичний звіт про слідчу роботу. Забезпечує об’єктивність документів первинного обліку злочинів, осіб, які їх учинили, і кримінальних справ.

— Забезпечує впровадження в практику роботи слідчих рекомендації щодо наукової організації праці, використання сучасної криміналістичної техніки, передового досвіду і нових методів розслідування окремих видів злочинів.

— Аналізує стан матеріально-технічного забезпечення слідчих та щоквартально інформує про наявні недоліки з цих питань начальника слідчого управління ГУМВС, УМВС.

— Представляє слідчий відділ (відділення) в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установах і організаціях.

-У встановленому порядку клопоче про заохочення слідчих. Безпосередньо бере участь у вирішенні питань щодо їх соціального забезпечення і побутового влаштування.

— За сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, позитивні результати в роботі вправі самостійно оголосити працівнику слідчого підрозділу подяку.

— За неналежне виконання службових обов’язків застосовує до підлеглих працівників дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження.

На період тимчасової відсутності начальника слідчого підрозділу його обов’язки виконує заступник начальника слідчого відділу (відділення).

11. Завдання і основні напрямки організації праці слідчого органів внутрішніх справ.

Задачами слідчого ОВС є охорона прав та законних ітересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.(ст.2 КПК).

Організація праці слідчого за своїм змістом підпорядкована організації розслідування кримінальної справи.

Значення організації праці полягає у :

-забезпенні найбільшої ефективності праці слідчого.

-надає щоденній роботі слідчого планомірно впорядкованого характеру та уникнення у ній хаосу.

-дозволяє зберігти вільний час для відпочинку і підтримання належного стану здоров.я.

-надає можливість прагнути до підвищення професійної майстерності та карєрного зростання.

Основними напрямками організації праці є:

-раціональний розподіл часу пов.язаний з плануванням.

-створення найбільш сприятливих умов роботи і відповідної організації робочого місця.

-підвищення рівня професійної майстерності.

12.Продуктивне використання робочого часу слідчим.

Продуктивне використання робочого часу, як протягом дня, так і більш тривалого головним чином зумовлено його плануванням.

Планування- розумова(інтелектуальна) та організаційна діяльність слідчого, спрямована на досягнення завдвнь ДС і полягає у встановленні і підтриманні гармонійного взаємозв.язку процессуального і організаційного початків.

Види планів:

-план розслідування окремої кримінальної справи.

-звідний(календарний) план роботи по всіх кримінальних справах одночасно, які перебувають в провадженні.

-план роботи на кожен день.

-узгоджений план провадження слідчих дій і оперативно розшукових заходів у КС по нерозкритий злочин.

-план провадження окремої(складної) слідчої дії.

Вимоги до планів:

-потреба в існуванні

-реальність відображення інформації

-динамічність

-своєчасна корегованність

-документальна зрозумілість для перевіряючого.

Шляхами вдосконалення організації праці слідчого є :

-законодавче(нормативно-правове) врегулювання проблемних питань системи ДС і слідчої діяльності загалом.

-запровадження досягнень новітніх технологій в щоденну роботу слідчого.

-вдосконалення професійної майстерності та підвищення загальної культурислідчого.

13. Планування роботи слідчого. Види планів, які складає слідчий по багатоепізодній кримінальній справі.

Планування розслідування — це розумова діяльність слідчого (органу дізнання), спрямована на висунення версій, визначення обставин, що треба встановити, і необхідних для цього слідчих та інших дій, термінів їх проведення.

Необхідним засобом планування розслідування злочинів являється складання письмового плану. Письмовий план дає можливість краще організувати роботу слідчого та інших служб органів внутрішніх справ, забезпечує наглядність всього ходу розслідування, можливість самоконтролю. Згідно з відомчими нормативними актами по кожній кримінальній справі складається узгоджений план слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, для чого залучаються працівники, що проводили невідкладні слідчі дії і початкові оперативно-розшукові заходи. План розкриття і розслідування злочину узгоджується з начальниками оперативного і слідчого підрозділів і не пізніше 5 діб з моменту порушення кримінальної справи затверджується начальником органу внутрішніх справ і прикладається до кримінальної справи (коли злочин не розкрито), а при розкритті злочину — до контрольно-спостережної справи

Як показує накопичений слідчий досвід, елементами письмового плану розслідування є:

1) версії, що висуваються при розслідуванні по конкретній кримінальній справі — загальні і часткові;

2) обставини, що необхідно встановити;

3) слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, які необхідно провести;

4) виконавці запланованих дій та терміни їх проведення див. (рис.З).

При розслідуванні складних багатоепізодних злочинів планування має деякі особливості, які пов’язані з тим, що розслідування по таких кримінальних справах ведеться, як правило, слідчо-оперативними групами (СОГ). До складу СОГ можуть входити кілька слідчих, оперативних працівників, спеціалістів. Ця обставина суттєво впливає на форми планування і організацію розслідування в цілому.

При проведенні розслідування СОГ складаються два види планів загальний і часткові. Загальний план розслідування складається керівником групи. В ньому знаходять відображення: а) загальна спрямованість розслідування; б) дільниця роботи кожного члену СОГ; в) методи координації роботи між членами групи; г) терміни вирішення поставлених задач розслідування на окремих його етапах.

Часткові плани розслідування складаються кожним членом СОГ по принципу розподілу роботи) по версіях; б) по епізодах; в) по особах (обвинувачених); г) по об’єктах (наприклад, розкрадань). Частковий план — це індивідуальний план роботи кожного члена групи, який повинен передбачати координування діяльності с другими членами групи, узгоджене використання доказів. Керівник СОГ забезпечує обмін інформацією між слідчими і оперативними працівниками, корегування всіх планів з урахуванням змін слідчої ситуації.

14. Організація роботи слідчого по одночасному розслідуванню кількох кримінальних справ.

Виходячи з того, що слідчий проводить розслідування, як правило, одночасно по кількох кримінальних справах, важливе значення мають питання планування роботи слідчого по групі кримінальних справ. Ці справи завжди різні по складності, по кількості і характеру висунутих версій, по кількості і характеру запланованих слідчих дій, по часу, необхідному для їх проведення. Кожна справа в силу цього потребує індивідуалізації розслідування. Тому слідчий повинен розподілити весь час, що витрачається ним на розслідування таким чином, що б мати можливість зосередитися на кожному окремому проміжку часу на одній із кримінальних справ, виконуючи найбільш відповідальні дії, що потребують від нього максимуму уваги і розумового напруження. Паралельно з тим необхідно вести поточну роботу по решті кримінальних справ, що знаходяться впроваджені слідчого.

Таким чином, плани розслідування по кожній кримінальній справі, що знаходяться в чинстві слідчого, нібито об’єднуються в один зведений план розкриття і розслідування злочинів на певний проміжок часу. Зведений календарний план роботи слідчого складається з планів-графіків на кожний робочий день, на тиждень, на місяць.

15. Створення найбільш сприятливих умов роботи слідчого.

Головним у набутті максимально сприятливих умов для роботи слідчого є забезпечення його належним робочим місцем. У безпосередньому розумінні робочим місцем є службовий кабінет, який відповідає вимогам Норм належності (мін. 7 м², наявність робочого столу і т.д.). У більш широкому розумінні робочим місцем є будь – яка ділянка відкритої ісцевості або приміщення у яких він опиниться для виконання слідчої діяльності. Воно повинно бути максимально життєвокомфортним з наявністю мінімально необхідних до Норм належності орг. – тех. забезпеченням.

Все інше (зв’язок, транспорт, забезпечення явки осіб, конвоювання…) досягаються успішною взаємодією слідчого з органом внутрішніх справ.

16. Напрямки підвищення рівня професійного майстерства слідчого.

Праця слідчого – це значною мірою творча праця з великою часткою індивідуального, специфічного у кожній суспільній події, що досліджується. Слідча праця – досить творча діяльність, ефективність якої не мислима без оволодіння не тільки професійними знаннями юриспруденції, але й необхідною сумою знань пізнавального процесу, логіки, психології і т. ін. У свідомості слідчого, як і в будь-якого індивідуума також відбувається процес пізнання, що має два рівні: чуттєве відображення і раціональне мислення. Ці два рівні з початку розслідування у справі нерозривно пов’язані у свідомості слідчого. При огляді місця події, речових доказів тощо, слідчий не просто споглядає, а й активно мислить, обробляючи інформацію чуттєвого відображення.
Будь-яка діяльність, а тим більше у сфері соціальних відносин, що зачіпає права та інтереси людей, до якої відноситься розслідування злочинів, яке нині прийнято називати кримінально-процесуальним пізнанням , вимагає правильного світосприйняття та відображення у свідомості слідчого об’єктивної дійсності, тобто отримання ним істинних знань про предмет кримінально-процесуального пізнання – подію злочину. Філософська думка дає однозначну відповідь про пізнаваність світу, пов’язуючи це з тим, що людські відчуття, логічні уявлення та узагальнені поняття здатні правильно виокремлювати у свідомості індивіда предмети оточуючого світу в їх сукупності, тобто, йдеться про те, що пізнання має об’єктивний зміст.Але пізнавальна діяльність не протікає так просто і гладко, як елементарний індуктивний метод переходу від фактів спостереження до теоретичного мислення і наукових висновків, відкриттів і т. ін.

Недарма на цьому складному творчому шляху наукового чи навіть науково-практичного пізнання, яким є кримінально-процесуальне пізнання слідчого, майже завжди присутнє, хоча різне за періодами, значимістю, глибиною та впливовістю, гіпотетичне та інтуїтивне мислення.
Пізнавальна діяльність слідчого протікає надзвичайно складно і проявляється у вирішенні цілої системи простих та складних завдань, що випливають зі слідчих ситуацій та основної мети кримінально-процесуального пізнання на стадії досудового слідства – встановлення об’єктивної істини у кримінальній справі. Прості задачі вирішуються за типовими правилами і відомими слідчому методами розслідування. Тут визначальну роль відіграє оволодіння слідчим знаннями правових та інших наук і його професійний досвід виконання таких операцій.
Дії слідчого у складних ситуаціях пізнання переважно пов’язані з його розумовою діяльністю: здатністю до творчого мислення, уявою, судженням та евристикою. Велику роль при цьому відіграють його природні дані.

17.Положення про основи організації та розкриття ОВС України злочинів загальнокримінальної спрямованості.

Розкриття злочинів, розшук та викриття осіб, які їх учинили, є основним завданням діяльності міліції щодо захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань.

При віднесенні злочинів до категорії загальнокримінальної спрямованості слід керуватися нормативно-правовими актами, що регламентують питання обліку злочинів.

Розкриття злочинів — це визначена законодавством і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України (далі — МВС) комплексна діяльність оперативних підрозділів, органів дізнання, досудового слідства, інших підрозділів органів внутрішніх справ, спрямована на встановлення наявності або відсутності суспільно небезпечного винного діяння, збирання доказів вини особи, яка його вчинила, з метою притягнення її до кримінальної відповідальності та відшкодування збитків, завданих злочинною діяльністю, а також установлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.

Розкриття злочинів передбачає встановлення у ході проведення оперативно-розшукових заходів і слідчих дій обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі: події злочину; вини особи, яка його вчинила; мотивів злочину; фактичних даних, що впливають на ступінь і характер відповідальності, характеризують таку особу; характеру й розміру шкоди, завданої злочином; інших обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

Правову основу діяльності органів внутрішніх справ з розкриття злочинів становлять Конституція України, Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України (далі — КК та КПК України), Закони України «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», інші законодавчі акти України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України, міжнародні правові акти, ратифіковані в установленому порядку.

Діяльність органів внутрішніх справ (далі — ОВС) під час виконання завдань з розкриття злочинів ґрунтується на конституційних принципах дотримання законності, захисту прав і свобод людини, права на повагу, свободу і недоторканність особи, житла, охорони власності громадян, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, презумпції невинуватості. Працівники ОВС повинні поважати гідність особи, виявляти гуманне ставлення до неї, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого становища, расової і національної належності, громадянства, віку, статі, мови і освіти, ставлення до релігії, політичних та інших переконань тощо.

Основні обов’язки щодо розкриття злочинів та відповідальність за кінцеві результати цієї роботи покладаються, у межах компетенції, визначеної чинним законодавством і нормативно-правовими актами МВС України, на підрозділи кримінальної міліції, боротьби з організованою злочинністю, органи досудового слідства і дізнання.

Разом з ними обов’язки та відповідальність за розкриття злочинів несуть і всі інші підрозділи ОВС у межах їх компетенції.

Розкриття злочинів ОВС здійснюється в максимально короткий строк, у поєднанні слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, швидко і повно, із встановленням і викриттям усіх учасників злочинів та виявленням епізодів їх злочинної діяльності. Для цього ОВС уживають передбачених законом заходів щодо своєчасного реагування на заяви і повідомлення про злочини, комплексного використання в розкритті злочинів можливостей всіх підрозділів, активного застосування гласних та негласних пошукових і розвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, учинення процесуальних дій, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, накопичення й раціонального використання позитивного досвіду, наукових рекомендацій, підвищення професійного рівня працівників, зміцнення взаємодії з іншими правоохоронними органами і громадськістю.

Для розкриття тяжких і особливо тяжких, а за рішенням керівництва ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськ-, рай-, лінорганів — також інших злочинів, наказом або розпорядженням начальника органу створюються слідчо-оперативні групи (далі — СОГ). Керівником СОГ є слідчий або керівник слідчого підрозділу, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.

Для розкриття і розслідування міжрегіональних злочинів, які вчинені на території декількох областей або залізниць, наказами керівництва МВС створюються міжрегіональні СОГ. Контроль за їх роботою може бути покладено на керівництво ГУМВС, УМВС, УМВСТ, на території обслуговування якого вчинено найбільшу кількість злочинів.

З метою забезпечення постійної взаємодії слідчих, працівників оперативних, інших підрозділів та швидкого і повного розкриття і розслідування окремих або визначених видів злочинів наказами начальників ГУМВС, УМВС, УМВСТ за узгодженням з начальниками слідчих управлінь (відділів) створюються постійно діючі СОГ.

Для розкриття злочинів загальнокримінальної спрямованості, досудове слідство у яких відповідно до статті 112 КПК України проводять слідчі прокуратури та органів безпеки за спільним рішенням керівників цих правоохоронних органів та ОВС, можуть створюватися міжвідомчі СОГ.

При розкритті злочинів взаємодія слідчих з працівниками оперативних, інших підрозділів, у тому числі в роботі СОГ, будується за принципом керівної ролі та відповідальності слідчого за повне, всебічне й об’єктивне розслідування кримінальної справи, його процесуальної самостійності у прийнятті рішень, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, та самостійності оперативних служб у виборі засобів і методів оперативно-розшукової діяльності, тактичних прийомів їх застосування у межах чинного законодавства, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили злочини.

Комплексне використання сил і засобів усіх підрозділів ОВС під час розкриття злочинів організують начальники ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськ-, рай-, лінорганів на засадах централізації управління ними, координації заходів і взаємодії.

18. Поняття розкриття злочину. Процесуальний порядок створення слідчих та слідчо-оперативних груп. Види слідчих та слідчо-оперативних груп.

Ефективність оперативно-службової діяльності ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськ-, рай-, лінорганів з розкриття злочинів забезпечується готовністю особового складу до виконання завдань у сфері боротьби зі злочинністю та до дій в умовах ускладненої оперативної обстановки, комплексним використанням наявних сил і засобів, належним рівнем організації оперативно-розшукової і слідчої роботи, застосуванням сучасної тактики розкриття злочинів, високим професіоналізмом працівників структурних підрозділів ОВС. Складовими такої діяльності є:

-Вивчення, аналіз і оцінка оперативної обстановки на території обслуговування, на об’єктах та за лініями роботи.

— Планування оперативно-розшукової діяльності або прийняття іншого управлінського рішення, виходячи з оцінки оперативної обстановки.

— Розміщення сил і засобів згідно з потребами боротьби зі злочинністю та оперативно-тактичними характеристиками.

— Налагодження взаємодії оперативних та інших підрозділів ОВС, правоохоронних органів, державних установ та громадських організацій, які залучаються до боротьби зі злочинністю.

— Контроль та перевірка виконання прийнятих рішень.

Начальники ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськ-, рай-, лінорганів несуть особисту відповідальність за організацію розкриття і розслідування злочинів, розшук осіб, які їх учинили.

Для виконання завдань з розкриття злочинів начальники ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськ-, рай-, лінорганів організовують комплексне використання наявних сил і засобів на всіх етапах їх розкриття і з цією метою забезпечують:

— Негайне кваліфіковане реагування на заяви і повідомлення про злочини та їх розкриття в максимально короткий термін.

-Своєчасний виїзд СОГ у повному складі на місце події з метою виявлення, фіксації та кваліфікованого вилучення слідів злочину, речових доказів, з’ясування обстановки злочину, встановлення свідків, а також інших обставин, які мають значення для швидкого і повного його розкриття, встановлення та затримання особи чи групи осіб, що вчинили суспільно небезпечне діяння.

-Створення на підставі щомісячних графіків чергувань працівників структурних підрозділів ОВС на кожну добу при чергових частинах ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськ-, рай-, лінорганів СОГ для забезпечення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події (організація реагування ОВС на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події, а також організація чергувань СОГ регламентуються наказом МВС України від 04.10.2003 N 1155, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.03.2004 за N 259/8858).

-Розставлення сил і засобів з урахуванням оперативної обстановки, що склалася, наближення їх до найбільш криміногенних місць та місць імовірного перебування злочинців, що розшукуються.

— Перекриття, у тому числі шляхом раціонального розставлення джерел оперативної інформації, місць концентрації криміногенного елемента, осіб, які можуть або, за наявною інформацією, вчиняють злочини, а також місць переховування і збуту майна, здобутого злочинним шляхом.

— Навчання особового складу прийомів і методів роботи з виявлення і розкриття злочинів, його тренування з відпрацюванням дій відповідно до оперативного плану спеціальних заходів на випадок розшуку і затримання озброєних злочинців та інших осіб, які становлять суспільну небезпеку, а також для захоплення або знешкодження озброєних злочинців, коли встановлено їх місцезнаходження.

— Організація роботи щодо своєчасного отримання від населення, органів державної влади, підприємств, установ і організацій, громадських об’єднань інформації про злочини, вдосконалення телефонного зв’язку спецлінії «02» та використання засобів масової інформації з метою встановлення і затримання злочинців.

— Упровадження в діяльність служб і підрозділів ОВС необхідних технічних засобів, підтримання їх у стані постійної готовності для використання в роботі.

Організаційною основою діяльності ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськ-, рай-, лінорганів та всіх підрозділів, що беруть участь у розкритті злочинів, є поточні плани роботи територіального та транспортного органу, плани комплексних заходів щодо попередження та розкриття найбільш поширених злочинів, плани розкриття конкретних злочинів, а також плани роботи служб, які розробляються на підставі аналізу оперативної обстановки.

Поточний аналіз оперативної обстановки здійснюється на підставі вивчення добової, декадної і місячної інформації, а комплексний аналіз криміногенної обстановки і результатів діяльності — щоквартально, за півріччя і за рік.

Аналіз інформації за добу здійснюється для організації поточної роботи з розкриття злочинів. Аналізу підлягає інформація про зареєстровані злочини, час і місце, спосіб їх учинення; осіб, доставлених до міськ-, рай-, лінорганів у зв’язку із учиненням злочинів та інших правопорушень; сили і засоби, що використовувалися при розкритті злочинів, ефективність їх застосування.

Аналіз подекадної та місячної інформації здійснюється для своєчасного реагування на зміни оперативної обстановки, внесення необхідних корективів у заплановані заходи, здійснення маневру наявними силами і засобами, що беруть участь у розкритті злочинів. Аналізу підлягає інформація про кількість, місце та спосіб учинення протягом декади і місяця злочинів, їх розкриття, ефективність використання сил і засобів.

Аналіз за квартал, півріччя і рік здійснюється для оцінювання стану злочинності з обов’язковим відбиттям змін, що відбулися в її динаміці та структурі, поясненням причин таких змін, найбільш актуальних і характерних для відповідного регіону проблемних питань боротьби зі злочинністю, переліком об’єктів, ділянок території, на яких ускладнилася оперативна обстановка, результатів роботи щодо попередження та розкриття злочинів, характеристики і причин основних недоліків у роботі, пропозицій щодо їх усунення, а також для розроблення комплексних заходів удосконалення організації роботи з розкриття злочинів, внесення змін у розставлення сил і засобів.

Аналізу підлягає інформація про загальну кількість учинених протягом періоду, що аналізується, злочинів, а також окремих їх видів (час, місце, спосіб учинення і т. ін.), стан їх розкриття, про осіб, які їх учинили, ефективність застосування оперативно-технічних засобів, розставлення й використання джерел оперативної інформації та інші обставини, що мали значення для розкриття злочинів.

З метою розкриття злочинів, що становлять підвищену громадську небезпеку (посягання на життя державного чи громадського діяча; умисне вбивство двох або більше осіб; працівника правоохоронних органів у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків або судді, що пов’язане із здійсненням правосуддя; умисне вбивство, учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; захоплення заручників; умисне знищення або пошкодження майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, що спричинило загибель людей; терористичний акт; порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, якщо вони спричинили загибель кількох осіб; масові заворушення, якщо вони призвели до загибелі людей), за спільним рішенням керівників МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСТ, органів прокуратури, Служби безпеки України та її регіональних підрозділів можуть створюватися посилені СОГ (міжвідомчі СОГ), до складу яких залучаються: слідчий (прокуратури, органів безпеки, ОВС), два — три найбільш підготовлених працівники від підрозділів карного розшуку (далі — КР), боротьби з організованою злочинністю (далі — БОЗ) (при відпрацюванні версії щодо причетності до вчиненого злочину членів організованих груп і злочинних організацій), Державної служби боротьби з економічною злочинністю (далі — ДСБЕЗ), кримінальної міліції у справах неповнолітніх (далі — КМСН), боротьби з незаконним обігом наркотиків (далі — БНОН), територіального підрозділу НЦБ Інтерполу в Україні, Державної автомобільної інспекції (далі — ДАІ), розвідувально-пошукової діяльності і оперативно-технічних заходів (для дотримання конспірації в роботі залучаються лише керівники останніх двох підрозділів), служби дільничних інспекторів міліції та придані сили.

Слідчий:

— Забезпечує у межах своєї компетенції якісне розслідування у кримінальних справах відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

— Здійснює узгоджене планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на дослідження обставин у кримінальних справах і встановлення осіб, що вчинили злочини.

— Вивчає матеріали, зібрані членами СОГ, організовує проведення з їх використанням узгоджених слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

— Надає органам дізнання, іншим членам СОГ доручення і вказівки щодо проведення розшукових і слідчих дій, сприяння у провадженні окремих слідчих дій.

— Готує матеріали на заслуховування при керівництві ГУМВС, УМВС, УМВСТ, що стосуються результатів розслідування в кримінальній справі, та виконання плану слідчих дій.

Слідчі ОВС:

— організовують роботу СОГ на місці події та керують діями її членів;

— згідно з процесуальними повноваженнями разом з працівником експертної служби, іншими учасниками СОГ здійснюють огляд місця події, у ході якого вилучають слідову інформацію та матеріальні об’єкти, придатні для з’ясування обставин, що підлягають доказуванню, та своєчасно направляють їх на експертне дослідження, перевірку за колекціями криміналістичного обліку експертної служби, здійснюють інші невідкладні слідчі дії (за наявності ознак злочину порушують кримінальну справу, проводять допити, обшуки, виїмки тощо);

— інформують оперативних працівників, інших членів СОГ та чергову частину ОВС про виявлення під час роботи на місці події обставин, що мають значення для розшуку й затримання злочинців, дають доручення стосовно вжиття невідкладних оперативно-розшукових заходів для розкриття злочину;

— у разі потреби приймають рішення та вносять пропозиції керівникові ОВС про додаткове залучення до розкриття злочину сил і засобів, запрошують необхідних спеціалістів;

— оформляють результати огляду місця події, дають завдання органу дізнання щодо перевірки підозрюваних і затриманих осіб, а також вилучених номерних речей, зброї, автотранспорту за автоматизованими та оперативно-розшуковими обліками ОВС;

— разом з оперативним працівником висувають версії, розробляють і складають узгоджені плани комплексного проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів з розкриття злочинів;

— дають органам дізнання доручення і вказівки за справами, що розслідуються ними, щодо провадження розшукових та слідчих дій і вимагають від цих органів допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов’язковими.

19. Облікові документи на зареєстрований та розкритий злочин.

При заповненні документів первинного обліку (статистичних карток, журналів, довідок) належить керуватися правилами реєстрації і обліку злочинів та осіб, які їх вчинили, викладеними в Інструкції про єдиний облік злочинів та положеннями, які вказані в даній Інструкції.

На кожний злочин, особу, яка його вчинила, кримінальну справу або протокольне провадження, які підлягають обліку, прокурор, слідчий прокуратури або органу внутрішніх справ1, а також працівник органу дізнання, які внесли постанову про порушення кримінальної справи чи інший процесуальний документ про прийняття рішення по суті, складають документи первинного обліку за формами № 1, 1.1, 3, 4 та особисто їх підписують.

Обліково-реєстраційні підрозділи зобов’язані негайно врахувати всі надіслані і підписані прокурором документи первинного обліку і не мають права відкладати постановку на облік або виключати їх з обліку. У разі відсутності підпису прокурора або його заступника чи неможливості врахувати картку в зв’язку з неналежним її оформленням вона повертається для дооформления через відповідного прокурора, з забезпеченням контролю за її поверненням. В інформаційних бюро повинен бути заведений облік карток, повернутих для дооформления. Відмінити облік карток може тільки прокурор, який її підписав, або прокурор вищого рівня.

Документи первинного обліку за формами № 1, 1.1, 2, 3, 4 і 6 підлягають зберіганню в обліково-реєстраційних підрозділах протягом одного року після складання на їх підставі статистичної звітності про злочини і осіб, які вчинили злочин за минулий рік, при умові, що по справах, які направлені з обвинувальним висновком до суду, в обліково-реєстраційний підрозділ надійшла із суду статистична довідка про розгляд справи судом (форма № 6).

При заповненні документів первинного обліку відповіді на поставлені питання повинні точно відповідати наявним матеріалам і ясно відображати суть справи. Дописки і виправлення в картках обумовлюються особами, які їх підписали.

Необхідні записи в них повинні виконуватись ручкою, розбірливо і без скорочень. При цьому прізвище, ім’я та по батькові особи, яка вчинила злочин, записуються друкованими літерами російською мовою.

Прізвища осіб, які підписали документи первинного обліку, повинні вказуватись повністю і чітко.

20,22,23. Поняття та зміст взаємодії слідчих органів внутрішніх справ з міліцією та іншими органами дізнання по розкриттю злочинів.

Працівники штатних підрозділів дізнання:

— у взаємодії з працівниками інших підрозділів ОВС оперативно реагують на заяви і повідомлення про вчинені злочини, вживають ефективних заходів до встановлення осіб, які їх учинили, збирають і закріплюють докази їх вини, всебічно й об’єктивно здійснюють дізнання та оформляють матеріали протокольних проваджень;

Працівники КР:

— вживають оперативно-розшукових заходів для розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів, встановлення та розшуку осіб, які їх учинили;

— разом з учасниками СОГ беруть участь в огляді місця події, узгоджують зі слідчим основні напрямки оперативно-розшукових заходів для з’ясування відомостей про осіб, які можуть підозрюватися в учиненні злочину, та фактичних даних, що мають значення для його розкриття;

— з’ясовують ситуацію у громадян, які були на місці події, або у працівників міліції, що прибули до місця вчинення злочину раніше;

— установлюють час, місце і обставини вчинення злочину, кількість злочинців, їх прикмети, наявність озброєння, транспортних засобів та напрямок, в якому вони зникли, які сліди ними залишені на місці події, які сліди через опір потерпілих, у разі подолання перешкод могли залишитися на одязі або тілі злочинця, які речі викрадено, їх прикмети та ознаки тощо;

— ознайомившись з обставинами вчинення злочину, організовують і безпосередньо беруть участь у проведенні розвідувальних опитувань громадян, які проживають або перебувають в районі місця події, у разі потреби разом з іншими членами СОГ або із залученням додаткових сил здійснюють поквартирний чи подвірний обхід з метою виявлення свідків злочину, збирання відомостей, що можуть бути використані для його розкриття;

— приймають рішення про обстеження прилеглої до місця події території для виявлення слідів та матеріальних об’єктів, придатних для з’ясування обставин, що підлягають доказуванню, загублених або викинутих злочинцем знарядь злочину, предметів із числа ним викрадених, інших речей, які мають значення для розкриття злочину;

— визначаються щодо можливості використання розшукового собаки з метою встановлення напрямку руху злочинця;

— отримавши дані про ймовірний напрямок руху злочинця або місце його перебування, вживають заходів для організації його переслідування;

— з метою встановлення та затримання злочинців, які могли використовувати для переміщення залізничний транспорт, проводять цільову перевірку придбаних квитків за прізвищами в базі даних білетних кас;

— забезпечують виконання доручень і вказівок, що належать до компетенції карного розшуку, керівника слідчої групи, слідчого;

— координують діяльність оперативних працівників, що виїхали на місце події у складі СОГ;

— визначаються щодо оперативних можливостей в районі місця події, наявності джерел оперативної інформації, з яким організовуються позачергові зустрічі, позаштатних працівників міліції з місцевих жителів, пенсіонерів ОВС, інших правоохоронних органів для з’ясування обставин, що передували злочину, виявлення осіб, причетних до нього, установлення свідків, очевидців та інших осіб, які володіють інформацією про злочин;

— постійно інформують слідчого й чергову частину ОВС стосовно одержаних про злочинців відомостей для використання цієї інформації в їх розшуку та затриманні.

Дільничні інспектори міліції:

— самостійно здійснюють перевірки заяв та повідомлень про злочини невеликої та середньої тяжкості, якщо на момент реєстрації особи, які їх учинили, відомі;

— надають допомогу працівникам карного розшуку в розкритті особливо тяжких, тяжких злочинів і злочинів середньої тяжкості, учинених на території адміністративних дільниць, що ними обслуговуються;

— у взаємодії з працівниками оперативних підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, проводять на дільницях систематичну роботу з виявлення осіб та фактів, які становлять оперативний інтерес, використовуючи з цією метою позаштатних працівників міліції, представників громадськості;

— до прибуття СОГ забезпечують охорону місця події, збереження слідів злочинців, організовують надання невідкладної допомоги потерпілим особам;

— з’ясовують обставини вчинення злочину, встановлюють його свідків, можливих учасників, прикмети злочинців, про що негайно доповідають керівникам СОГ, ОВС або черговим чергової частини;

— за допомогою членів СОГ, міліціонерів ППС, працівників інших підрозділів, позаштатних працівників міліції здійснюють обхід дворів, квартир, проводять бесіди з громадянами, які на момент вчинення злочину могли перебувати в районі місця події;

— визначають коло осіб з числа громадян, які мешкають на території обслуговування і які підлягають перевірці на можливу причетність до вчиненого злочину, забезпечують збирання інформації про них, беруть участь у їх перевірці;

— організовують та особисто вживають заходів для переслідування і затримання осіб, які вчинили злочин;

— виконують вказівки керівника СОГ;

— керуються у своїй діяльності вимогами Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 20.10.2003 N 1212, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.11.2003 за N 1031/8352.

Працівники ППС:

— вживають заходів щодо затримання осіб, які вчинили злочини в місцях несення служби нарядами міліції;

— виявляють на маршрутах патрулювання та на об’єктах, розміщених поблизу від них, розшукуваних злочинців та місця зберігання викрадених ними речей і предметів;

— підтримують постійний зв’язок із черговою частиною, іншими патрульно-постовими нарядами з метою своєчасного передавання їм інформації про вчинені злочини, прикмети розшукуваних злочинців та викраденого майна для розкриття злочинів;

— при виявленні та прибутті на місце вчинення злочину раніше, ніж СОГ, здійснюють невідкладні дії щодо охорони місця події, надання допомоги потерпілим, виявлення очевидців, переслідування та затримання підозрюваних;

— безпосередньо керуються у своїй діяльності вимогами Статуту патрульно-постової служби міліції України, затвердженого наказом МВС України від 28.07.94 N 404, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 06.09.94 за N 213/423.

23.СОГ

Організація використання всього комплексу оперативно-розшукових заходів з розкриття таких злочинів, керування членами СОГ, за винятком слідчого, покладається, як правило, на заступника начальника — начальника кримінальної міліції ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськ-, рай-, ліноргану.

Начальник кримінальної міліції ставить завдання керівникам оперативних служб ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськ-, рай-, лінорганів щодо проведення окремих оперативно-розшукових заходів для забезпечення безперервної роботи з розкриття злочинів. Визначає основні та найбільш перспективні напрямки з комплексу питань, пов’язаних із розкриттям злочинів.

Організовує:

— разом з членами СОГ, з урахуванням отриманої інформації, висування версій у справі та планування оперативно-розшукових заходів щодо їх відпрацювання;

— розрахунок та розставлення сил і засобів, створення груп для відпрацювання версій;

— проведення оперативно-розшукових заходів щодо розкриття злочину;

— інструктажі членів СОГ з числа представників оперативних підрозділів та приданих сил;

— вивчення зібраних у ході проведення оперативно-розшукових заходів матеріалів, їх оцінювання;

— оперативне супроводження розслідування кримінальних справ;

— заслуховування звітів керівників і старших груп, працівників СОГ, керівників ОВС та підрозділів, залучених до розкриття злочину, а також стану їх взаємодії, у тому числі з іншими правоохоронними органами;

— постійний контроль за розкриттям злочину.

Основні завдання СОГ:

Вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою розкриття злочинів, встановлення, затримання і викриття всіх осіб, причетних до їх учинення, відшкодування завданих злочинами збитків. Встановлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, та вжиття заходів щодо їх усунення.

Якісне, повне, об’єктивне, всебічне та у встановлені законом строки розслідування кримінальних справ про злочини в межах компетенції.

Забезпечення комплексного використання сил і засобів, вибір найбільш оптимального їх розставлення з метою розкриття злочинів у найкоротші терміни.

Координація діяльності працівників, які включені до складу оперативної групи, та приданих сил у проведенні оперативно-розшукових заходів і слідчих дій.

Збирання, аналіз, узагальнення інформації та її використання в інтересах розкриття злочинів.

Забезпечення взаємодії в проведенні оперативно-розшукових заходів і слідчих дій щодо розкриття злочинів з органами прокуратури, суду, юстиції, підрозділами Служби безпеки України, прикордонних військ, державної податкової адміністрації, органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.

Організація ефективної системи контролю за роботою підрозділів і окремих працівників, залучених до розкриття злочинів.

Склад СОГ:

— слідчий (слідчі);

— начальник відділу, відділення (з організації розкриття окремих видів злочинів) КР, відділу УБОЗ (при відпрацюванні версії щодо причетності до вчиненого злочину членів організованих груп і злочинних організацій);

— 2 — 3 найбільш підготовлених працівники від кожного підрозділу;

— придані сили (працівники спеціальних підрозділів швидкого реагування «Беркут», «Сокіл», оперативно-пошукового відділу, патрульно-постової служби (далі — ППС), військовослужбовці внутрішніх військ тощо).

При визначенні завдань працівникам, які залучаються до складу СОГ, слід виходити з компетенції підрозділів, у яких вони працюють.

Із числа членів СОГ створюються:

— група з відпрацювання висунутих слідчих і оперативно-розшукових версій (далі — версії);

— група аналізу, планування і контролю;

— група взаємодії з іншими правоохоронними органами.

Слідчий:

Слідчі ОВС:

— організовують роботу СОГ на місці події та керують діями її членів;

21. Форми і види взаємодії слідчого з міліцією.

Дослідження практики взаємодії правоохоронних органів У процесі розкриття та розслідування злочинів здійснюється в криміналістиці за різними напрямками. При розробці видів та форм взаємодії необхідно враховувати особливості різних злочинів, у тому числі тих, що вчиняються організованими групами.

На практиці склалися та застосовуються певні види взаємодії правоохоронних, контролюючих та інших державних органів у боротьбі зі злочинністю.

Найбільш загальним видом взаємодії є координація діяльності правоохоронних органів. Цей вид взаємодії має широкий характер та спрямований на узгодження у вирішенні загальних питань боротьби зі злочинністю, в тому числі розробки стратегії, тактики та практичних рекомендацій по боротьбі зі злочинністю, а також її профілактики. Форми взаємодії в цьому випадку специфічні і мають в основному організаційний характер. До них належать: міжвідомчі оперативні наради, обмін інформацією, розробка спільних доповідей про стан злочинності, основні напрямки та результати боротьби з нею.

Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів у процесі розкриття та розслідування злочинів є найбільш поширеним та важливим видом взаємодії, необхідною умовою успіху в розкритті злочинів. Форми взаємодії слідчого, органу дізнання та оперативно-розшукових органів поділяються на: 1) нормативно-правові, що випливають з положень КПК, законів, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, прокуратури, та 2) організаційно-тактичні.

1. Перша форма взаємодії стосується питань:

а) передачі слідчому матеріалів про виявлені шляхом оперативно-розшукових заходів ознаки злочину для вирішення питання про порушення кримінальної справи;

б) проведення слідчим процесуальних дій одночасно із здійсненням органом дізнання узгоджених оперативних заходів;

в) проведення оперативно-розшукових заходів по справі, в якій не встановлена особа, яка вчинила злочин, після передачі цієї справи слідчому;

г) виконання доручень слідчого щодо проведення розшуко-вих дій;

ґ) здійснення заходів щодо встановлення особи, яка підлягає притягненню як обвинувачений після припинення попереднього слідства;

д) отримання інформації та документів про операції, рахунки, внески, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб.

Особливе значення має взаємодія правоохоронних та контролюючих органів при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами. В цих випадках здійснюється один з найважливіших видів взаємодії, який полягає в обміні оперативною інформацією між спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ та Службою безпеки України.

2. Друга форма взаємодії стосується питань:

а) спільної розробки версій і узгодженого планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;

б) організації слідчо-оперативних груп (СОГ), до складу яких входять слідчі та оперативні працівники. Дана форма взаємодії отримала поширення як одна з найбільш ефективних, особливо, коли йдеться про розслідування складних тяжких злочинів, вчинених організованою злочинною групою, багатоепізодної злочинної діяльності.

Поряд з такими нормативно-правовими формами взаємодії, як виконання органом дізнання доручень слідчого щодо проведення слідчих дій, сприяння слідчому при проведенні окремих слідчих дій, передача відповідним спеціальним підрозділам оперативної інформації, документів та інших матеріалів, пов’язаних з організованою злочинністю, слід виділити організаційно-тактичні форми взаємодії, а саме: спільний виїзд слідчого та працівників органів дізнання на місце події, проведення слідчими та працівниками органів дізнання криміналістичних операцій, спільні виїзди слідчих та працівників органів дізнання в інші міста, райони для виконання комплексу слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів. Розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, може викликати необхідність виїздів до зарубіжних держав.

24. Взаємодія слідчого зі спеціалістами експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ при розслідуванні злочинів.

Взаємодія з іншими підрозділами органів внутрішніх справ організується з метою успішного вирішення завдань боротьби зі злочинністю при широкому використанні техніко-криміналістичних засобів та експертно-криміналістичних методів.

Основні форми взаємодії:

— розробка спільних організаційних заходів щодо ефективного застосування експертно-криміналістичних методів та техніко-криміналістичних засобів;

— участь у профілактичних і оперативно-розшукових заходах та слідчих діях;

— проведення експертиз та досліджень слідів і річових доказів;

— висунення й перевірка версій;

— ведення криміналістичних обліків;

— робота в складі слідчо-оперативних груп;

— вивчення матеріалів кримінальних справ за нерозкритими злочинами, з місць вчинення яких вилучені сліди й інші речові докази, для здійснення заходів щодо їх цілеспрямованого використання в розкритті злочинів;

— підготовка спільних оглядів, інформаційних і методичних матеріалів.

Питання організації взаємодії з іншими підрозділами передбачаються в планах роботи. Для участі в спільних заходах призначаються виконавці з числа найбільш досвідчених працівників, які узгоджують свої дії з посадовими особами інших підрозділів, відповідальними за виконання запланованих заходів. За результатами роботи складається довідка (рапорт).

Працівники експертних підрозділів:

— здійснюють судово-експертне та техніко-криміналістичне забезпечення діяльності ОВС з розкриття, розслідування та попередження злочинів;

— як спеціалісти беруть участь в огляді місця події з метою виявлення, фіксації, кваліфікованого вилучення та пакування матеріальних об’єктів, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних, проводять їх попереднє дослідження (без надання письмового висновку), з використанням спеціальних знань та навичок звертають увагу слідчого на обставини і фактичні дані, що мають значення для розслідування кримінальної справи;

— консультують слідчого (працівника карного розшуку, підрозділу боротьби з організованою злочинністю тощо) з питань щодо можливості дослідження виявлених на місці злочину об’єктів, доцільності поставлення на вирішення експертизи тих чи інших питань, а також потреби залучення для цього експертів певної спеціалізації;

— проводять судову експертизу та дослідження;

— встановлюють з використанням колекцій криміналістичного обліку осіб, що вчинили злочини, відомості про об’єкти за їх ідентифікаційними ознаками для використання облікових даних з метою розкриття та попередження злочинів і застосовують для цього інші науково-технічні засоби та криміналістичні методи;

— виявляють транспортні засоби зі сфальсифікованими ідентифікаційними позначеннями та підробленими документами під час їх реєстрації в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах ДАІ;

— проводять профілактичні огляди з питань вибухонебезпеки.

25. Оформлення слідчим матеріалів КС.

КС –це лагічно упорядкована і належним чиномсистематизована сукупність процесуальних і не процесуальних документів покликаних своїм змістом офіційно відобразити хід і наслідки, як окремої процесуальної дії , рішення , так і усього досудавого і судового провадження.

Всі документи відтвоються на А4 в друкованому вигляді, аккуратно з наявністю поля зліва, що забезпечую можливість зшивання КС і можливість нею користуватися тривалий час.

Порядок систематизації і розміщення документів у КС:

-хронологічний, згідно з яким постанови, протоколи тощо розміщюються в хронологічному порядку за датами їх відтворення або добовим часом в межах одного дня. Він можливий і зручний у справі про один або декілька злочинів вчинених однією або небагатьма особами.

-тематичний(епізодичний), при якому документи розміщюються за епізодами(темою) вчинених злочинів, як правило декількома особами.Є зручним а іноді і єдино можливим у справах про багатоєпізодні злочини вчинені группою осіб.

-комбінований(змішаний) при якому при загальному дотриманні хронології відбувається органісне поєднання впорядкування і сиситематизація поепізодно.загалом ефективно спрацьовує у складних справах.

26. Використання слідчим криміналістичних обліків при розслідуванні злочинів, їх види.

Криміналістичний облік — це система реєстрації, систематизації та зосередження об¢єктів або відомостей про них за їх ідентифікаційними ознаками з метою використання облікових даних для розкриття та попередження злочинів, яка грунтується на наукових даних і узагальненнях практики боротьби зі злочинністю.

Реєстрація — фіксація в установленому порядку ознак об’єктів в облікових документах за наявності необхідних підстав.

Систематизація — розміщення реєстраційних документів у відповідності з науково розробленою системою, що грунтується на класифікації ідентифікаційних ознак об¢єктів обліку.

Зосередження — концентрація відомостей про зареєстровані об¢єкти або самих об¢єктів у певному підрозділі органів внутрішніх справ.

Криміналістичні обліки залежно від завдань поділяються на:

— оперативно-пошукові;

— інформаційно-довідкові.

До масивів оперативно-пошукових обліків вміщуються об¢єкти, які безпосередньо пов’язані з подією злочину та, як правило, вилучені при оглядах місця події або при проведенні оперативних заходів та слідчих дій.

До них належать дактилоскопічні обліки, колекції слідів зламування, взуття, транспортних засобів, волокон, замків і ключів, підроблених рецептів і бланків документів, кулегільзотеки, колекції суб’єктивних портретів і інше.

Інформаційно-довідкові обліки (колекції і картотеки) комплектуються об¢єктами та даними, які безпосередньо не пов’язані з подією злочину і отримані в результаті накопичення відомостей інформаційного характеру. Об¢єктами інформаційно-довідкових колекцій і картотек можуть бути зразки різноманітних виробів, малюнки, фотографії, таблиці, каталоги та інше.

Криміналістичні обліки поділяються на центральні, регіональні та місцеві

Центральні обліки ведуться в ДНДЕКЦ. До ник належать:

Оперативно-пошукові: центральна колекція куль і гільз зі слідами зброї (кулегільзотека); центральна картотека фальшивих грошей; центральна картотека підроблених документів, виготовлених із застосуванням засобів поліграфії; центральна картотека слідів рук, вилучених з місць нерозкритих тяжких та резонансних злочинів; центральна колекція макетів вибухових пристроїв і речовин; центральна колекція фонограм з голасами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху.

Інформаційно-довідкові колекції зразків: документів суворого обліку, цінних паперів та грошей; зброї та боєприпасів; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; рельєфних підошов взуття; інструментів, що використовуються при зламуваннях; лакофарбових покриттів; скла фар автотранспорту; вибухових пристроїв і речовин; протекторів шин; волокон і волосся; пально-мастильних матеріалів; підроблених номерів вузлів і деталей та агрегатів автотранспорту тощо.

Регіональні обліки ведуться в НДЕКЦ ГУМВС, УМВС, УМВСТ. До них належать:

Оперативно-пошукові, масиви яких комплектуються об¢єктами, що вилучені у ході оглядів місця події за справами про злочини, що вчинені на території обслуговування ГУМВС, УМВС, УМВСТ або надіслані для постійної перевірки з інших органів, зокрема:

— картотеки слідів рук, вилучених з місць нерозкритих злочинів (слідотеки);

— дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на облік;

— кулегільзотеки;

— картотеки фальшивих грошей;

— картотеки підроблених документів, які виготовлені з застосуванням засобів поліграфії;

— колекції слідів знарядь зламування, які вилучені з місць нерозкритих злочинів (слідотеки);

— картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих злочинів;

— картотеки слідів транспортних засобів, які вилучені з місць нерозкритих злочинів;

— суб’єктивних портретів осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів;

— підроблених рецептів на одержання наркотичних і сильнодіючих лікарських засобів;

— зразків почерку осіб, які займаються підробкою медичних рецептів;

— зразків печаток і підписів лікарів, які виписують рецепти на одержання медичних засобів;

— мікрооб’єктів.

Інформаційно-довідкові колекції: зразків зброї та боєприпасів, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; рельєфних підошов взуття; інструментів, що використовуються при зламуваннях; лакофарбових покриттів; скла фар автотранспорту; макетів вибухових пристроїв і речовин; протекторів шин; слідів рукавиць; замків і ключів; зразків волокон і волосся; пально-мастильних матеріалів; підроблених номерів вузлів і агрегатів автотранспорту тощо.

Місцеві обліки ведуться у відділах, відділеннях, групах НДЕКЦ, які обслуговують міськрайліноргани, до них належать:

Оперативно-пошукові, масиви яких комплектуються об’єктами, що вилучені в ході оглядів місця події за справами про злочини, які вчинені на території обслуговування органу внутрішніх справ або надіслані для постійної перевірки з інших органів, зокрема

— картотеки слідів рук, які вилучені з місць нерозкритих злочинів (слідотеки);

— дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на облік;

— колекції слідів знаряддя зламування, які вилучені з місць нерозкритих злочинів;

— картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих злочинів;

— картотеки слідів транспортних засобів, які вилучені з місць нерозкритих злочинів;

— суб’єктивних портретів осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів.

Інформаційно-довідкові колекції: рельєфних підошов взуття; інструментів, що використовуються при зламуваннях; лакофарбових покриттів; скла фар автотранспорту; протекторів шин; слідів рукавиць; замків і ключів; підроблених номерів вузлів і агрегатів автотранспорту і т.п.

За потреби залежно від оперативної обстановки на території обслуговування, в експертно-криміналістичніх підрозділах можуть впроваджуватись інші криміналістичні обліки.

Організація роботи картотек і колекцій, комплектування іх масивів та перевірка за ними здійснюється згідно з наказами, інструкціями, методичними розробками ДНДЕКЦ та МВС України.

Вміщені в картотеку об’єкти, які є речовими доказами за кримінальними справами в обов’язковому порядку реєструються у спеціальних журналах (додаток 1, форма 4).

Дактилоскопічні обліки

Дактилоскопічні обліки експертно-криміналістичних підрозділів поділяються на картотеки слідів рук, вилучених з місць нерозкритих злочинів (слідотеки) і дактилоскопічні картотеки осіб, які взяті міліцією на оперативний облік ( дактилотеки ) і призначені для встановлення: осіб, які залишили сліди на місці події; фактів залишення однією особою слідів рук при вчиненні різних злочинів; особи невпізнаних трупів; осіб, які приховують дійсні установчі дані;

Організація роботи дактилоскопічних обліків визначається відповідними наказами та інструкціями.

Колекції знарядь зламування

Колекції знарядь зламування створюються для:

— встановлення фактів використання тих самих знарядь при вчиненні декількох злочинів ( у різний час, на різних територіях );

— ідентифікації конкретного знаряддя зламування яким залишено сліди на місці події;

— узагальнення відомостей про різновидності інструментів і предметів, що застосовуються для зламування перешкод.

У колекцію вміщуються натурні об’єкти зі слідами знарядь зламування ( окремі частини зламних перешкод ) і лише в окремих випадках, за неможливості вилучення самого об’єкта, на якому були виявлені сліди, допускається вміщення їх зліпків, одержаних за допомогою полімерних мас.

Об’єктами колекцій можуть бути лише сліди знарядь зламування, за якими можливе проведення ідентифікаційного дослідження або встановлення групової належності знаряддя зламування.

Картотеки слідів взуття

Картотеки слідів взуття, створюються для:

— встановлення фактів залишення слідів одним і тим же зразком взуття при вчиненні декількох злочинів ( у різний час, на різних територіях);

— ідентифікації взуття, що належить конкретній особі, за слідами, які вилучені під час оглядів місця події.

До масивів картотек можуть вмішуватися зліпки, фотознімки та схематичні малюнки слідів взуття, які вилучені з місця події. Не підлягають вміщенню в картотеку фотознімки слідів взутя, які залишені потерпілим та іншими особами, які не мають відношення до вчинення злочину.

У картотеку вміщуються тільки сліди за якими можливе проведення ідентифікаційного дослідження або встановлення групової належності.

Картотеки слідів транспортних засобів ( протекторів шин )

Колеікції слідів транспортних засобів створюються для:

— встановлення фактів використання одних і тих же транспортних засобів при вчиненні декількох злочинів ( у різний час, на різних територіях );

— ідентифікації конкретних транспортних засобів ( протекторів шин), що залишили сліди на місці події.

Картотека комплектується зліпками, фотознімками і схематичними малюнками, які виготовлені під час огляду місця події і слідів, що залишені шинами транспортних засобів (автобусів, тролейбусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів, самохідних машин і механізмів, мотоциклів, мопедів, велосипедів, причепів тощо).

Фотознімки слідів транспортних засобів мають бути виконані за правилами судової фотографії. На схематичних малюнках в обов’язковому порядку наносяться необхідні розміри.

Колекції куль і гільз зі слідами зброї (кулегільзотеки)

Колекції куль і гільз зі слідами зброї (кулегільзотеки) створюються для:

— встановлення фактів використання одних і тих же зразків зброї при вчиненні декількох злочинів ( у різний час, на різних територіях);

— виявлення зброї, яка застосовувалась при вчиненні злочинів, серед вилученої, знайденої та добровільно зданої;

— встановлення фактів застосування злочинцями втраченої нарізної або гладкоствольної вогнестрільної зброї, що була на озброєнні органів внутрішніх справ, зареєстрована на об’єктах дозвільної системи та перебувала в особистому користуванні громадян;

— виявлення зброї, яка була втрачена працівниками органів внутрішніх справ, серед вилученої, знайденої та добровільно зданої.

До масивів кулегільзотек вміщуються об’єкти:

— кулі і гільзи, які вилучені під час оглядів місця події;

— експериментальних куль і гільз, які одержані при відстрілі вилученої, знайденої та добровільно зданої нарізної вогнестрільної зброї;

— експериментальних куль і гільз, які одержані при відстрілі втраченої нарізної та гладкоствольної вогнестрільної зброї, що зберігається та використовується в органах внутрішніх справ, на об’єктах дозвільної системи та перебувала в особистому користуванні громадян.

Кулі і гільзи, які надійшли до колекції, досліджуються з метою визначення моделі зброї, з якої вони вистріляні та ссистематизуються в колекції за моделями або за видами зброї.

Інформаційні картки систематизуються в аналогічному порядку.

Кулегільзотеки розподіляються на центральну та регіональні. Центральна кулегільзотека ( ЦКГТ ) ведеться в ДНДЕКЦ МВС, регіональні (КГГ) у НДЕКЦ ГУМВС, УМВС та УМВСТ.

Ведення кулегільзотек доручається працівнику або групі працівників, які спеціалізуються в області балістики

Об’єкти підлягають рсєстрації в спеціальному журналі (додаток 1, форма 4) і зберігаються в спеціально обладнаних шафах або ящиках, які в неробочий час зачиняються і опечатуються.

Кулі і гільзи зі слідами зброї надсилаються для перевірки за колекцією органом, що веде розслідування, до регіональних кулегільзотек не пізніше 10 дів з дня порушення кримінальної справи, незалежно від того, розкрито злочин чи ні.

Після перевірки за масивами регіональної кулегільзотеки об’єкти надсилаються до ЦКГТ ДНДЕКЦ. Перевірка за масивами ЦКГТ виконується в термін, що не перевищує 10 діб з дня надходження об’єктів до колекції. Довідка про результати перевірки надсилається зацікавленим органам.

Якщо під час огляду місця події вилучено лише по одному об’єкту кожного виду, усі вони надсилаються для перевірки та вміщення до масивів ЦКГТ, а якщо вилучено декілька однакових об’єктів, частина їх надсилається до ЦКГТ, а частина — вміщується до масивів регіональної кулегільзотеки. Кулі і гільзи зі слідами зброї, які вилучені з місць нерозкритих злочинів, перед направленням на перевірку фотографуються (з куль робиться розгоріка).

Перевірці за колекцією підлягає вилучена або добровільно здана вогнестрільна зброя, яка незаконно зберігалася в державних установах, організаціях чи у громадян, а також знайдена нарізна вогнестрільна зброя ( револьвери, пістолети, автомати, карабіни, обрізи малокаліберинх і бойових гвинтівок та карабінів, саморобна нарізна зброя, комбіновані мисливські рушниці ).

Необхідність перевірки зброї з числа зданої в органи внутрішніх справ установами, організаціями, та громадянами, у яких вона знаходилася в користуванні на законних підставах визначається органом внутрішніх справ, на обліку в якому ця зброя перебувала.

Не підлягаєе перевірці за кулегільзотеками учбова нарізна зброя, що не пристосована до стрільби, кулемети, мисливська гладкоствольна зброя ( окрім випадків зазначених у Інструкції по створенню єдиної автоматизованої системи обліку, вогнепальної (стрілецької) зброї, яка зберігається та використовується МВС, на об’єктах дозвільної системи та перебуває у особистому використанні громадян ), а також непридатна для одержання експериментальних куль і гільз.

Відстріл зброї робиться з використанням кулевловлювачів, що забезпечують якість відображення слідів на кулях і гільзах.

З кожного ствола зброї робиться по три постріли (за наявності змінних магазинів — по три постріли з використанням кожного магазину). Відстріл автоматів проводиться в режимі одиночного вогню. При відстрілі револьверів експериментальні кулі ( оболонкові і безоболонкові ) і гільзи повинні бути одержані і кожної камори барабана.

Відстріл технічно несправнаї зброї може проводитись після заміни пошкоджених або поповнення відсутніх деталей. Факт заміни деталей відображається в супроводжувальному документі (у цих випадках перевіряються лише сліди деталей, які не замінювалися).

Отримані експериментальні кулі та гільзи після перевірки за масивами регіональної кулегільзотеки надсилаються до ЦКГТ у термін, що не перевищує 10 діб.

З метою забезпечення ефективного використання кулегільзотек для розкриття злочинів у екепертно-криміналістичних підрозділах ведеться облік інформації про факт вилучення, добровільної здачі зброї.

Відстріляна зброя зберігається в ГУМВС, УМВС, УМНСТ до отримання відповіді з ЦКГТ про результати її перевірки. Знищення зброї до закінчення її перевірки за масивами центральної та регіональних кулегільзотек категорично забороняється.

Експериментальні кулі та гільзи, відстріляни з вилученої, знайденої зброї, зберігаються в ЦКГТ упродовж п’яти років.

Кулі та гільзи, які вилучені з місць подій, виключаються з колекції у разі:

— встановлення вогнестрільної зброї, з якої вони вистріляни;

— за вимогою слідчого або суду;

— після 5-річного терміну зберігання ( вилучені об’єкти відсилаються в орган, з якого вони надійшли).

Обліки підроблених грошових знаків, цінних паперів та бланків документів, які виготовлені поліграфічним способом.

Обліки підроблених грошових знаків, цінних паперів та бланків документів які виготовлені поліграфічним способом, ведуться в ДНДЕКЦ для:

— встановлення ознак спільності їх походження за способом і технологією виготовлення;

— виявлення осіб, які займаються виготовленням підроблених грошей, цінних паперів;

— та бланків документів.

Обліки складаються з колекції зразків підроблених об’єктів і інформаційної картотеки про факти її вилучення:

Порядок комплектування масивів колекції та картотеки і робота з ними.

Грошові знаки, пінні піпери та документи з ознаками впдробки, які виготовлені поліграфічним способом, надсилаються слідчими чи працівниками оперативних підрозділів до експертно-криміналістичних підрозділів для проведення експертиз або досліджень.

Якщо під час проведения експертиз або досліджень встановлено, що об¢єкти підроблені, вони надсилаються разом з відповідною інформацією до ДНДЕКЦ для вміщення до обліків.

Інформація, що надійшла до ДНДЕКЦ, заноситься на картку, яка вміщується до картотеки.

Об’єкти, що надіслані до ДНДЕКЦ, підлягають перевірці. Довідка про результати перевірки надсилається до зацікавленого органу. Зразки об’єктів, яких немає а колекції, реєструються в журналі реєстрації об’єктів, уміщених у картотеку (колекцію) (додаток 1, форма 4) і залишаються для проведення досліджень.

Об’єкти й колекції розміщуються за розділами:

— паперові грошові знаки, які виготовлені із застосуванням технічних зіасобів;

— мальовані грошові знаки:

— монети;

— інші папери;

Об’єкти, які зареєстровані в колекції, можуть вилучатися з колекції за вимогою слідчого або суду, але з обов’язковим їх поверненням після винесення вироку.

Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху

Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху, створюється для:

— встановлення фактів повідомлень однією і тією ж особою про загрозу вибуху (в різний час, на різних територіях);

— ідентифікації особи за ознаками голосу, який був зафіксований на фонограмі під час надходження анонімного повідомлення;

— встановлення соціального портрета (рівень освіти, соціальне походження, місця формування мовних навиків, професія, психологічний тип аноніма, реальність загрози та інше) такої особи.

Колекція формується з фонограм анонімних повідомлень, які надійшли до чергових частин органів внутрішніх справ або до установ, організацій та громадян.

Не підлягають вміщенню до колекції фонограми з голосами, характеристики яких не відповідають визначеним критеріям якості запису.

ІІри встановленні особи, яка анонімно повідомляла про загрозу вибуху, зразок її голосу направляється органом внутрішніх справ для перевірки за масивом анонімних повідомлень

27. Запити, вимоги, повідомлення, супроводжувальні листи. Їх форма та зміст.

Запити: про витребування характеристики, копії вироку, довідки про перебування на обліку у нарко і псих диспансері складаються у 2 примірниках, перший надається адресату, другий з вихідним реєстраційним номером і датою відправлення долучається до справи. У КС підшивається разом з отриманим результатом.

Вимоги: мкладаються в одному примірнику і надсилається в інформаційне бюро областей і республіканське інформаційне бюро на початку розслідування як тільки у справі з.являються питання про особу, що підозрюється у скоєнні злочину.

Повістка-документ, яким здійснюється виклик свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, може вручатися під розписку особі, що викликається або поштою.

Повідомлення прокурора про проведений обшук складається у 2 примірниках у випадках, коли обшук проводиться без санкції прокурора. Перший примірник в добовий строк направляється прокурору, а другий з вихідним номером підшивається в КС після протоколу обшуку.

Повідомлення потерпілому(цив.позивачу та відповідачу) про закінчення слідства, складається в 2 примірниках, 1-адресату, 2-долучається до КС.

Супровідний лист прокурору прокурору складається в 2 примірниках, а якщо обвинувачений знаходиться під вартою, то у 3 примірниках(1-разом з КС направляється прокурору, 2-з вихідним номероом і датою відправлення або з позначкою канцелярії прокуратури про одержання КС зберігається у спостережному провадженні. 3- начальнику СІЗО, де утримується обвинувачений).

Супровідний лист коли слідчий дає доручення органу дізнання і начальник органу дізнання з супровідним листом направляє рапорт по проведеним ОРЗ слідчому.

28. Повідомлення слідчого адміністрації слідчого ізолятора про окреме утримання арештованих обвинувачених. Порядок видачі слідчому арештованих обвинувачених для провадження слідчих дій.

Документи передаються старшому конвою, який доставляє особу до ізолятора тимчасового тримання і доповідає про це слідчому. Провадження слідчих дій і спілкування в ізоляторі тимчасового тримання відбувається з дозволу начальника органу дізнання.

В приміщенні СІЗО складається вимога про видачу особи, яку взято під варту, слідчому .Її підписуєначальник органу дізнання, скріплює своїм підписом і гербовою печаткою. Якщо участь в слідчих діях приймають інші особи (захисник, експерт, статисти тощо), то у вимозі цих осіб також зазначають. Вони повинні мати при собі документи, що посвідчують особу, про що, зокрема, попереджаються слідчим.

Номер камери, де перебуває особа, слідчий отримує в канцелярії СІЗО; його вказують на вимозі. Особу для провадження слідчих дій виводить черговий і передає слідчому. По закінченні слідчої дії слідчий знову передає особу черговому.

В осіб, узятих під варту, органом дізнання, слідчим або судом вилучається паспорт, який повертається його власникові при звільненні з-під варти (п. 20 Положення про паспорт громадянина України). Ці особи підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню. Речі, які є при них, а також передачі й посилки підлягають огляду, а листування — цензурі. Їм забороняється мати при собі гроші і цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув’язнення. Вилучені у них при доставленні в МПВ гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі й предмети здаються на зберігання. Гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування в цих місцях або джерело яких не встановлено, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника установи попереднього ув’язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою (ч. З ст. 7 Закону про попереднє ув’язнення).

29. Поняття та значення процесуальних документів органів досудового слідства.

Процесуальний документ ДС-це складене слідчим у письмовій формі з дотриманням загальномовнї культури спілкування і вимог КПК України офіційне джерело інформації, яке відображає зміст прийнятих у КС процесуальних рішень і проведених процесуальніх(слідчих) дій.

Документи розділяють на:

-документи-рішення: постанова, подання, доручення, вказівка, окреме доручення, обвинувальній висновок.Документи-рішення у КС повинні містит у собі назву, дату, і місце її прийняття, повну інформацію про слідчого, посилання на номер кримінальної справи, коротку але змістовну фабулу, мотивацію і обгрунтування прийняття саме такого, а не іншого рішення, посилання на відповідні норми КПК і власне рішення одне або декілька у вигляді окремих пунктів(у резолютивній частині), підпис слідчого.

За своєю формою всі рішення складаються з 3 частин: вступної , описово-мотивувальної і резолютивної. Межею між 1 і 2 частиною є слово «встановив» а між 2 і 3 слово відповідно до кожного з рішень(постановив. Доручаю, прошу, пропоную. обвинувачується).

Описово-мотивувальна частина будь-якого рішення містить в собі фабулу з максимально висвітленими обставинами, що входять в предмет доказування і у вигляді окремого абзацу мотивація(причини, які спонукать)прийняття саме цього рішення і посилання на статтю КПК.

Резолютивна частина у переважній більшості є найбільш лаконічною.

Єдиним винятком з 3-звенної побудови рішень є обвинувальний висновок, який відповідно до ст 223 КПК складається з 2 частин(описової і резолютивної).

-документи-дії: протокол. Протокол на відміну від рішень за своєю формою незалежно від свого призначення складається з 2 частин:

— вступної( у якій назва , дата, час початку і закінчення дії. Місце її проведення інформація про слідчого і відповідний підрозділ. Який здійснює цю дію, у разі необхідності посилання на власне або суддівське рішення , перелік учасників, відомості про понятих. Позначка про роз.яснення прав і обов.язків, попередження про відповідальність. Відомості про метереологічні умови, режим освітлення, застосування засобів фіксації).

— у описовій частині слідчий керуючись законом, досвідом, логікою на свій розсуд викладаю інформацію про перебіг і наслідки тієї чи іншої дії. В кінці цієї частини наявні позначки про завершення слідчлї дії, відсутність зауважень, доповнень присутніх. Їх підписи, останнім з яких є підпис слідчого.

-повідомлення і повістки мають подвійний характер, бо вони з одного боку констатують дію(слідчий повідомив чи викликав особу), а з іншого боку і перш за все він вирішив повідомити або викликати.

30. Підстави та процесуальний порядок проведення освідування.

Проведення освідування

При необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного або у потерпілого чи сві ка особливих прикмет слідчий виносить про це постанову і проводить освідування.

Якщо необхідно провести судово-медичне освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка, то таке освідування за вказівкою слідчого проводить судово-медичний експерт або лікар.

Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це зв’язане з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров’я.

Про результати освідування, проведеного слідчим, складається протокол, який підписують слідчий та освідува-ний. При судово-медичному освідуванні складають акт, а коли освідування проводить лікар, він видає довідку.

1.
Освідування — самостійна слідча дія, яка полягає у огляді тіла живої людини з метою виявлення у обвинуваченого,підозрюваного, потерпілого, свідка наявності або відсутності особливих прикмет, слідів злочину, тілесних ушкоджень, стану сп’яніння і його ступеня, інших ознак і властивостей, що маютьзначення для справи. Слідчий може проводити освідування лишена підставі своєї постанови і тільки після порушення кримінальної справи.

Освідування може бути двох видів: 1) судово – медичне та слідче.

У разі необхідності проведення судово-медичного освідування у кримінальній справі (тілесні ушкодження, стан сп’яніння, анатомічні особливості тощо) слідчий доручає таке освідування у листі керівникові медичної установи, судово-медичномуексперту або лікарю. За результатами освідування відповідно складається акт або видається довідка.

Не слід ототожнювати судово-медичне освідування, приякому лише констатуються наявні факти без проведення спеціальних досліджень і без формулювання висновку на основі оціночних суджень, і судовомедичну експертизу, коли вирішуються прикладні наукові задачі, які стоять за межею очевидності.

Якщо освідування, яке проводить слідчий, вимагає оголення освідуваної особи, слідчий повинен бути тієї ж статі, що і освідувана особа. Якщо слідчий, який розслідує дану справу, має іншу стать, він повинен просити прокурора або начальника слідчого відділу доручити проведення освідування слідчому або працівнику органу дізнання, який має необхідну стать.

Присутність понятих при освідуванні законом не передбачена.

31. Види експертиз та досліджень, які проводяться в експертно-криміналістичних підрозділах МВС України; порядок їх призначення і провадження.

Види:

-Криміналістичні: дактилоскопічні, трасологічні; холодної зброї; почеркознавчі; авторознавчі; техніко-криміналістичних досліджень документів; балістичні; ототожнення особи за рисами зовнішності; комплексного дослідження транспортних засобів і документів, що їх супроводять.

-Спеціальні: наркотичних засобів, психотропних речових, їх аналогів і прекурсорів; харчових продуктів; спеціальних хімічних речовин; волокон та волокнистих матеріалів; волосся людини та тварини; судово-медична імунологія; судово-медична цитологія; судово-медична молекулярна біологія; лакофарбових матеріалів та покриттів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; скла і кераміки; металів, сплавів та виробів з них; полімерів і виробів з них; вибухових речовин та продуктів пострілу; матеріалів документів; грунтознавчі та мінералознавчі; вибухових пристроїв, обставин і механізму вибухів;

обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод; технічного стану транспортних засобів; транспортно-трасологічні; обставин і механізму пожеж; електромереж і електроспоживачів; матеріалів та засобів звуко-і відеозапису; фото- і відеотехнічні; товарознавчі, у т.ч. автотоварознавчі; одорологічні; судово-бухгалтерські.

З метою більш повного задоволення потреб слідчої та судової практики експертно-криміналістичні підрозділи можуть організовувати проведення інших видів експертиз і досліджень.

В експертно-криміналістичних підрозділах виконуються також комплексні експертизи як у поєднанні різних видів досліджень, зазначених вище, так і у поєднанні з видами експертиз, які не увійшли до цього переліку. У останньому випадку до проведення експертизи залучаються фахівці інших міністерств та відомств.

Проведення експертиз

Організація проведення експертиз.

Експертизи проводяться працівниками, які атестовані Експертно-кваліфікаційною комісією МВС України як експерти за спеціальністю і мають право на виконання криміналістичних експертиз і досліджень.

Експертизи і дослідження виконуються за черговістю надходження матеріалів, крім невідкладних випадків, терміном не більше І5 діб, а складні, багатооб¢єктні та комплексні експертизи — терміном не більше 1 місяця. Термін виконання експертизи може бути продовжений керівником експертно-криміналістичного підрозділу за погодженням з органом чи особою, які призначили експертизу, після попереднього вивчення матеріалів експертизи.

Термін виконання експертизи визначається з дня отримання експертом матеріалів до дня відправлення висновку експерта органу чи особі, які призначили експертизу.

До терміну проведення експертизи не входить час виконання запиту про надання додаткових матеріалів, необхідних для вирішення поставлених перед експертом питань або усунення інших недоліків, допущених органом чи особою, які призначили експертизу.

У разі невідповідності надісланих на експертизу матеріалів їх переліку в супроводжувальних документах комісійно, в присутності інших працівників експертно-криміналістичного підрозділу, складається акт у двох примірниках, один з яких з супроводжувальним листом направляється до органу чи особі, які призначили експертизу.

Речові докази, які надійшли на дослідження, зберігаються в умовах, що виключають їх втрату і псування.

Речові докази видаються за вказівкою керівника ДНДКЦ, НДКЦ або їх структурних підрозділів тільки особам, яким доручено дослідження цих об¢єктів.

Залишення речових доказів на робочих місцях під час перерви в роботі, а також їх винесення без дозволу керівника забороняється.

У разі втрати речових доказів керівник НДЕКЦ або його структурного підрозділу зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднє керівництво і орган чи особу, які призначили експертизу.

При проведенні дослідження експерт повинен вживати заходів щодо збереження поданих на дослідження об’єктів, з метою недопущення їх знищення або пошкодження. Якщо за характером дослідження зберегти об’єкт неможливо, на його пошкодження або знищення повинна бути отримана письмова згода органу чи особи, які призначили експертизу, окрім випадків, коли таке знищення або пошкодження передбачене загальноприйнятими методиками досліджень (відстріл та знешкодження боєприпасів та вибухових пристроїв, розрізання пломб та замків, вилучення проб фарб, пально-мастильних матеріалів та спиртовмістких речовин тощо). Якщо має місце пошкодження або знищення об’єкта в процесі дослідження, до висновку експерта вноситься відповідний запис. У разі наявності залишків після знищення або пошкодження об’єкта під час дослідження, вони підлягають поверненню.

Документальні матеріали, які були об¢єктами дослідження помічаються відповідними штампами експертно-криміналістичного підрозділу. Речові докази та інші матеріали опечатуються, про що робиться відповідна примітка в висновку експерта, та направляються фельдзв¢язком, передаються посильним або безпосередньо органу чи особі, які призначили експертизу, під пидпис з обов’язковою відміткою в журналі реєстрації матеріалів, які надійшли на експертизу і дослідження (додаток 1, форма 3).

Речові докази громіздкі та крихкі речові докази відправці поштою не підлягають, а повертаються органу чи особі, які призначили експертизу, під підпис в журналі реєстрації матеріалів, які надійшли на експертизу і дослідження (додаток 1, форма 3).

Харчові продукти, які можуть швидко зіпсуватися, у разі неможливості їх негайної здачі органу чи особі, яка призначила експертизу, підлягають знищенню. Вибухові пристрої та речовини, у яких за технічними умовами вийшли строки зберігання, підлягають знищенню. Про ці факти вказується у висновку експерта.

Орган чи особа, які призначили експертизу, забезпечують транспортування речових доказів, якщо вони не підлягають пересиланню поштою.

Вміщення речових доказів в колекції ДНДЕКЦ, НДЕКЦ та їх структурних підрозділів проводиться за ухвалою суду, який розглянув кримінальну справу. До винесення ухвали суду, за узгодженням зі слідчим чи особою, яка проводить дізнання, речові докази можуть залишатися в ДНДЕКЦ, НДЕКЦ та їх структурних підрозділах.

Порядок проведення експертизи

Підставою для проведення експертизи і постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або ухвала суду, винесена відповідно до чинного законодавства. Згідно із ст.6 Закону України “ Про адвокатуру ” та КПК експертиза може виконуватись на замовлення адвокатів, інших захисників та осіб, які самостійно залишають свої інтереси.

В першу чергу експертно-криміналістичні підрозділи виконують експертизи за матеріалами кримінальних справ, які перебувають у провадженні слідчих підрозділів органів внутрішніх справ.

При проведенні повторної чи додаткової експертизи, крім постанови (ухвали) і матеріалів для дослідження, повинен мати висновок експерта, який проводив первинну експертизу.

Після одержання постанови ( ухвали ) при призначенні експертизи, керівник ДНДЕКЦ, НДЕКЦ або їх структурних підрозділів доручає її проведення одному або декільком експертам з урахуванням їх спеціальності і кваліфікації.

Проведення експертизи двом або більше експертам доручається у разі:

— призначення комісійної експертизи;

— необхідності залучення для вирішення поставлених питань експертів різної спеціальності;

— проведення експертизи вибухових пристроїв і речовин;

— необхідності дослідження значної кількості об’єктів.

Додаткова експертиза доручається тому ж експерту, який проводив первинну експертизу, або іншому експерту, повторна — тільки іншому чи іншим експертам.

Речові докази, які надіслані на експертизу, приймаються тільки в упакованому і опечатаному вигляді з описом вмісту на упаковці і вказівкою номера справи.

У процесі вивчення матеріалів експерт звертає увагу на характер і цілісність упаковки, наявні написи, відтиски печаток, штампів, забезпеченість збереження слідів на речових доказах. Факти пошкодження упаковки, що дозволяють вилучити вміщені в неї об’єкти, наявність слідів повторного пакування або інші обставини, які можуть вплинути на результати експертизи, мають відображатися в дослідницькій частині висновку експерта.

Після розкриття упаковки експерт звіряє відповідність об’єктів їх переліку в постанові (ухвалі) про призначення експертизи та з’ясовує, чи достатнім для дачі висновку є обсяг наявних матеріалів.

У разі недостатності матеріалів для вирішення поставлених у постанові (ухвалі) питань, експерт повинен у п¢ятиденний термін порушити клопотання перед органом чи особою, які призначили експертизу, про надання додаткових об’єктів. Якщо клопотання не було задоволено впродовж місяця, експерт доповідає матеріали керівникові для вирішення питання щодо їх повернення без виконання.

32. Порядок залучення співробітників криміналістичних підрозділів до участі в ОМП і в провадженні інших слідчих дій у якості спеціалістів. Права і обов.язки співробітників криміналістичних підрозділів, які приймають участь припровадженні слідчих дій.

Працівник експертно-криміналістичного підрозділу, який виступає як експерт, зобов¢язаний:

— прийняти до виконання експертизу, яку йому доручає керівник;

— застосувати рекомендовані техніко-криміналістнчні засоби і експертно-криміналістичні методи для правильного і науково обгрунтованого вирішення поставлених перед ним питань;

— внявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, надавати свої пропозиції щодо їх усунення.

Працівник експертио-криміналістичного підрозділу, який виступає як експерт, має право:

— ознайомлюватись з матеріалами справи, які стосуються експертизи; порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи;

— групувати та уточнювати поставлені перед ним питання, не змінюючи їх змісту, а в разі потреби звертатись до органу чи особи, які призначили експертизу, за роз’ясненнями;

— заявити самовідвід при наявності передбачених чинним законодавством підстав, що виключають його участь у справі;

— оскаржувати в установленому порядку дій та рішення органу чи особи, які призначили експертизу, що порушують права експерта або порядок проведення експертизи;

— повідомляли в письмовій формі орган чи особу, які призначили експертизу, про неможливість дати висновок, якщо поставлене питання виходять за межі компетенції експерта (спеціаліста) або якщо надані йому матеріали недостатні дня дачі висновку, а витребувані додаткові матеріали не були одержані;

— вказувати у висновку експерта на факти, що мають значення для справи, про які йому не були поставлені питання.

Працівнику експертно-криміналістичного підрозділу який виступає як експерт, забороняється:

— зберігати матеріали по кримінальних, цивільних, та арбітражних справах а також речові докази й документи, що є об¢єктами експертизи, поза службовим приміщенням;

— використовувати для обгрунтування висновків відомості або матеріали, які отримані з непроцесуальних джерел;

— самостійно збирати додаткові матеріали, необхідні для проведення експертного дослідження;

— вирішувати питання, які виходять за межі його компетенції;

— проводити експертизу без письмової вказівки керівника, за вийнятком проведення експертизи в суді.

Експерт складає висновок експерта від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість. За дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов¢язків, а також за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, даних попереднього слідства або дізнання, експерт несе відповідальність згідно чинним законодавством.

33. Класифікація кримінально- процесуальніх актів ДС,їх зміст і форма.

Документи розділяють на:

Резолютивна частина у переважній більшості є найбільш лаконічною.

34. Вимоги до форми та порядку складання процесуальних документів.:

Загальні:

-законність, тобто відповідність нормам чинного КПК, іншим законам.

-обгрунтованість, це істинність(правдивість) викладеної в ньому інформації, стосовно фактичних обставин справи

-мотивованість-безальтернативність. Тобто наведенняу рішеннях слідчого пояснення в силу якої санкціонуючої причини у справі приймається саме таке, а не інше рішення.

-переконливість- наявність в документі однозначно зрозумілого твердження.

-логічнічніть змісту документа викладення інформації таким чином, щоб будь-яка подальша думка логічно узгоджувалася з попередньою

-правова і загальна культура мови документа, його належне естетичне зовнішне оформлення.

Специфічні умови документування зумовлені наявністю окремих реквізитів властивих окремим документам. Санкціонування або згода прокурора, окремих рішень слідчого, наявність позначок про отримання копій окремих рішень учасниками ДС у вигляді їх підпису і дати отримання або ознайомлення з ними. Специфічним є наявність зазначених аркушів справи в обвинувальному висновку.

35. Процесуальні рішення слідчого, які потребують санкціонування, затвердження або згоди прокурора. Постанови слідчого, копії яких обов.язково направляються прокурору.

З санкції прокурора проводиться: обшук, за винятком житла та іншого володіння особи, врешт розшукуваного обвинуваченого для направлення етапом до місця провадження слідства, призначення судово медичної та судово психіатричної експертиз з поміщенням обвинуваченого до відповідної медичної установи.Постанова слідчого про ексгумацію трупа має бути затверджена прокурором(ч.2 ст.192КПК). Інші слідчі дії санкції прокурора не потребують.

36. Поняття, види та значення кваліфікації злочинів на досудовому слідстві.

Кваліфікація злочинів на ДС- це розумаво-технічна діяльність слідчого, яка полягаю у встановленні та юридичному закріпленні у відповідних процесуальних документах КС точної відповідності між ознаками вчиненого СНД і ознаками складу злочину, що передбачає за нього кримінальну відповідальність.

Види кваліфікації пов.язані з тим, хто її надає. В залежності від суб.єкта поділяється на:

-офіційну(легальну), таку, яку здійснюють суб.єкти кримінального процесу(слідчий, суддя, прокурор) у відповідних документах КС.

-не офіційну(доктринальну)- таку правову оцінку, яка надається в повідомленнях ЗМІ, побутовому спілкуванні, наукових дослідженнях. На відміну від офіційної, не офіційна не тягне за собою ніяких правових наслідків.

Значення кваліфікація полягає у тому, що:

-суттєво впливає на правильне застосування ККУ, забазпечуючи цим справедливе призначення покарання.

-дозволяє розродляти і втілювати в життя систему виховних і превентивних заходів, спрямованих на запобігання злочинам.

-усуває потенційну небезпеку обмеження конституційних прав і свободу людини від незаконного свавілля.

-виховує в громадян правосвідомість , позбавляє соціального і правового негілізму.

Первинна кваліфікація злочину набуває свого змісту протягом процесуальної діяльності органів дізнання, слідчого і прокурора, передб.ст 94-100 КПК.

Під час дослідчої перевірки, заяви, повідомлення реєструються в ЖРЗПЗ. Наслідки цієї діяльності і відповідної кваліфікації знаходять свій відбиток у таких процесуальних рішеннях:

-постанова про порушення КС(ст.98КПК)

-постанова про відмову в порушенні КС(ст.99КПК)

-постанова про передачу за належністю(ст.97КПК), у яких обов.язково зазначаються норми ККУ за якою кваліфікують те чи інше діяння або його відсутність.

Цим документам передує мотивований рапорт працівника органу дізнання або супровідний лист, підписаний начальником органу дізнання, які надходять до слідчого чи прокурора у якому на думку зазначених осіб викладається запропонована ними кваліфікація злочину, яка в свою чергу може бути збіжною з думкою слідчого.

Кваліфікація протягом дослідчої перевірки і при порушенні КС є первинною, і протягом подальшого розслідування може набути дещо відмінного вигляду, більш тяжкого або менш тяжкого правового наслідку.

На цьому ж етапі при надходженні КС до слідчого, порушеної органом дізнання кваліфікація злочину знаходить своє відображення у постанові,згідно зі ст.109КПК(закінчення дізнання).

Також кваліфікація на початковому етапі розслідування знаходить свій відбиток у протоколі затримання особи,за підозрою у вчиненні злочину(ст.115КПК), або постанові про обрання запобіжного заходу, за винятком тримання під вартою. Крім цих документів кваліфікація згадується у поданні слідчого до суду при вирішенні питання про взяття під варту.

Виникає потреба у кваліфікації при рішеннях про об.єднання чи виділення КС(ст.26,439КПК), при передачі КС за підслідністю до іншого органу ДС, згідно зі ст 112КПК. Іноді кваліфікація зазначається і виникає при призначенні тієї чи іншої експертизи.

37. Кваліфікація злочинів на стадії порушення кримінальної справи.

-постанова про порушення КС(ст.98КПК)

-постанова про відмову в порушенні КС(ст.99КПК)

38. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі та кваліфікація злочину в постанові про притягнення як обвинуваченого.

Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі

При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

39. Кваліфікація злочину в обвинувальному висновку.

Найбільш завершеного вигляду кваліфікація злочині набуває у постанові про притягнення як обвинуваченого, яка з.являється у справі при наявності у слідчого достатності доказів, що вказують на вчинення злочину певною особою(ст.131 КПК). У разі якщо обвинувачений притягається за вчинення декількох злочинів, які підпадають під ознаки різних статтей КК, ч.2 ст.132КПК зобов.язує слідчого окремо вказати, які саме дії обвинуваченого ставляться в провину по кожній із зазначених норма КК.

Зміна кваліфікації злочину протягом ДС після пред.явлення обвинувачення у першій редакції відбувається шляхом його доповнення (винесенням нової постанови відповідно до правил. Викладених в ст.141КПК).

На відміну від цього рішення кваліфікація цього злочину також знаходить свій відбиток в протоколі окремих слідчих дій,а також у протоколі допиту обвинуваченого.

Остаточною редакцією на ДС кваліфікація злочинів набуває у його фінальних процесуальних рішеннях, а саме:

-обвинувальному висновку

-постанові про закриття КС

-постанова про направлення КС до суду для вирішення питання про звільнення особи від КВ і покарання.

-постанова про закриття КС і направлення до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру, кваліфікує ця постанова не злочин, а СНД, оскільки воно вчинене не суб.єктом злочину а дитиною, у віці від 11 років до віку, з якого настає КВ.

-постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусовиз заходів медичного характеру також кваліфікує не злочин, а СНД бо його вчинила особа, яка не є суб.єктом в силу стану неосудності або обмеженої осудності.

Після закінчення слідства слідчий складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок складається з описової і резолютивноїчастини. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їхвстановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотивиі наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а такождокази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого;показання кожного з обвинувачених по суті пред’явленого йомуобвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результатиїх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом’якшуютьйого покарання.

При посиланні на докази обов’язково зазначаються аркушісправи.

В резолютивній частині наводяться відомості про особу кожногоз обвинувачених, коротко викладається суть пред’явленогообвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, якапередбачає даний злочин.

Обвинувальний висновок підписує слідчий з зазначенням місця ічасу його складання.

Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володієобвинувачений, його має бути перекладено на рідну мовуобвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Перекладобвинувального висновку приєднується до справи.

40. Визначення підслідності КС слідчим. Роз.яснення суперечок про підслідність. Форма та зміст постанови про передачу КС за підслідністю.

Розрізнябть 5 видів підслідності КС: предметну(родову), персональну, альтернативну, за зв.язком справ і територіальну(місцеву).

За предметною підслідністю орган, який розслідуватиме справу, визначається за характером вчиненого злочину, його кваліфікації. За цією ознакою розмежовується компетенція в частині розслідування між різними органами ДС: слідчими прокуратури, ОВС, податкової міліції та органів безпеки.

Справи про умисне ТТУ , катування, незаконне проведення аборту, порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, жорстоке поводження з тваринами, проституція або примушування чи втягнення до зайняття проституцією, незаконне виробництво, виготовлення , придбання, зберігання , перевезення чи пересилання прекурсорів, хуліганство, крадіжка, грабіж, розбій тощо, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми ДС проводиться слідчими ОВС(ч.2 ст.112 КПК).

Персональна підслідність визначається суб.єктом злочину, наприклад, усі справи про злочини, вчинені неповнолітніми за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури,повинні розслідуватись слідчими ОВС.

Альтернативна підслідність означає, що слідство проводить той орган, який порушив справу(наприклад, у разі приховування валютної виручки, крадіжки державних або громадських коштів та крадіжки в особливо великому розмірі), і якщо прицьому будуть виявлені посадові злочини, пов.язані зі злочинами, за якими порушено справу, то вони розслідуються тим самим органом, який порушив справу.

Підслідність за зв.язком справ застосовується тоді, коли розслідування однієї чи кількох справ пов.язане з розслідуванням іншої справи. Наприклад, підслідність за зв.язком справ застосовується при розслідуванні КС , в якій в одне провадження об.єднано справи по обвинуваченню декількох осіб- співучасників вчинення одного чи кількох злочинів, або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні кількох злочинів.

Справи про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, завідомо неправдиве показання , відмову свідка від давання показань або відмову експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов.язків, розголошення данних ДС або дізнання, приховування майна, приховування злочину розслідується тим органом, до підслідності якого відноситься справа, у зв.язку з якою були вчинені зазначені злочини.

Територіальна підслідність визначає, слідчий якого саме адміністративного району(області) повинен розслідувати данну КС. Згідно зі ст.116 КПК ДС проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою забезпечення ефективності розслідування, ДС може проводиться за місцем знайдення ознак злочину, місцем перебування більшості свідків або обвинуваченого(підозрюваного). Слідчий, встановивши, що данна справа йому не підслідна, зобов.язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокурорві для направлення її за підслідністю.

Стаття 117. Розв’язання спорів про підслідність

Спір про підслідність між слідчими в межах одного й того ж району розв’язує районний прокурор, між слідчими транспортної прокуратури, що діє на правах районної або міської прокуратури, — транспортний прокурор, який діє на правах районного, міського прокурора.

Спір про підслідність між слідчими різних районів Автономної Республіки Крим, області розв’язує прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, між слідчими різних транспортних прокуратур, що діють на правах районних, міських прокуратур, — транспортний прокурор, який діє на правах прокурора області, між слідчими різних районів міста — прокурор міста Києва, міський прокурор або їх заступники.

Якщо справу порушено в декількох районах або містах різних областей, спір про підслідність розв’язує Генеральний прокурор України або його заступник.

Постанова складається з 3 частин.

41.Діяльність слідчого ОВС по розв.язанню заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються.

Розгляд заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються

Заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються, що надійшли до чергової частини органу внутрішніх справ, реєструються в ЖРЗПЗ і про них доповідають начальнику органу, а в разі його відсутності — особі, яка його заміщає.

Розгляд їх організовується згідно з вимогами КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) і цієї Інструкції.

Розгляд заяв і повідомлень про злочини здійснюється відповідно до письмової вказівки начальника органу внутрішніх справ або особи, яка його заміщає, в порядку, встановленому КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ).

За заявами і повідомленнями про злочини, що є приводом для порушення кримінальної справи (п.1.2 Інструкції), згідно з вимогами КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) не пізніше триденного строку приймається одне із таких рішень: про порушення кримінальної справи; про відмову в порушенні кримінальної справи; про передання заяви чи повідомлення за належністю, про що особа, яка прийняла одне із зазначених рішень, письмово повідомляє заявника. У разі порушення кримінальної справи її реєстрація та облік здійснюються відповідно до вимог Інструкції про єдиний облік злочинів, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури, МВС, СБУ, ДПАУ, Міністерства юстиції N 20/84/293/126/18/5-2002( v0020900-02 ).

Коли необхідно перевірити заяву чи повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється в строк не більше 10 днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Рішення за заявами і повідомленнями про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу приймається протягом 3 днів, а у разі потреби перевірки викладених фактів та з’ясування додаткових обставин — у строк не більше 7 календарних днів.

Якщо в результаті перевірки заяви і повідомлення про злочин, що вчинений або готується, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали

перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського

порядку, слідчий або орган дізнання має право, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, комісії в справах неповнолітніх, трудовому колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів

впливу або передати матеріали для застосування в установленному порядку заходів адміністративного стягнення.

Про результати розгляду заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, працівником з обліково-реєстраційної і статистичної роботи в графі 8 ЖРЗПЗ проставляється спеціальний штамп відмітки про рішення, прийняте за заявами і повідомленнями про злочини, що вчинені або готуються (додаток 7 до цієї

Інструкції), заповнюються його реквізити і ставиться вихідний номер і дата письмової відповіді заявнику.

Строки розгляду заяв і повідомлень про злочини, зареєстрованих у ЖРЗПЗ, контролюються черговим по органу внутрішніх справ. Щодобово, при здаванні чергування він рапортом про нерозглянуті в строк заяви і повідомлення про злочини

доповідає начальнику органу внутрішніх справ або особі, яка його заміщає, для вжиття відповідних заходів.

Про наслідки роботи з розгляду заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, складається за півріччя і рік єдиний статистичний звіт за формою N 2-Е ( v0436202-02 ) та щомісячний звіт за формою 1-ЗП.

Матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи:

— Матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи оформлюються в окрему справу і реєструються в журналі обліку матеріалів, на підставі яких відмовлено в порушенні кримінальної справи (додаток 8 до цієї Інструкції), що ведеться в органах внутрішніх справ працівником з обліково-реєстраційної і статистичної роботи. Матеріалам присвоюється порядковий номер (від початку року).

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи складається в трьох примірниках та погоджується керівництвом підрозділу (служби) працівника, який її виніс, і затверджується керівником органу внутрішніх справ (крім постанов, винесених слідчим). Перший примірник зберігається в матеріалах справи,

другий протягом доби надсилається відповідному прокуророві, а третій видається на вимогу особі, інтересів якої ця постанова стосується, або її законному представнику. Крім того, у повідомленнях, що надсилаються заявникам, обов’язково роз’яснюється порядок оскарження прийнятого рішення згідно з КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ).

— Якщо для перевірки обґрунтованості прийнятого рішення про відмову в порушенні кримінальної справи прокурор вимагає надання йому матеріалів, вони надсилаються працівником з обліково-реєстраційної і статистичної роботи негайно.

У разі скасування постанови про відмову в порушенні

кримінальної справи додаткова перевірка здійснюється в терміни, передбачені КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ).

— Заяви, що надійшли до органів внутрішніх справ про злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126, а також ст. 356 КК України ( 2341-14 ), коли кримінальні справи порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, надсилаються до суду, на його вимогу, разом з матеріалами перевірки. У цих справах дізнання і попереднє слідство не проводяться.

— Винесеною з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства є постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, якщо після перевірки її скасовано та порушено кримінальну справу.

42. Форми закінчення досудового слідства.

Досудове слідство закінчується складанням обвинувальноговисновку або постанови про закриття справи чи постанови пронаправлення справи до суду для вирішення питання про застосуванняпримусових заходів медичного характеру.

ДС закінчується складанням обвинувального висновку,якщо слідчий твердо переконався, що обвинувачений винний у вчиненні інкримінованого злочину, що в справі всебічну, повно і об’єктивно досліджені всі обставини, що входять до предмету доказування і що матеріали справи дають підстави для передачі її до суду.

ДС закінчується направленням справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру у випадку, коли встановлено, що особа під час вчинення СНД перебувала у стані неосудності або згодом захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Приймаючи деякі норми, що регулюють питання направлення КС до суду для її закриття і звільнення від кримінальної відповідальності за підставами зазначеними у ст. 7-1, 7-2,7-3 КПК України та ін., законодавець, проте, не передбачає у ст. 212 КПК України дану форму закінчення ДС.

43.Діяльність слідчого на стадії порушення КС.Форми, зміст та вимоги до постанов про порушення та відмову у порушенні КС.

Орган дізнання, слідчий, прокурор та суд або судя, встановивши в події, яка стал їм відомою, ознаки злочину, приймають рішення початипровадження по даннїй справї.У разї вїдсутности достатнїх даниних, що вказують на ознаки злочину, приймається рїшеня про вїдмову в порушеннї КС.

При порушеннї КС орган дїзнання, слїдчий, прокурор або судя зобов.язанї винести постанову, а суд – ухвалу, вказавши приводи ї пїдстави для порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а стакож подальші її спрямування.

Рішення повинно бути прийнято в термін до 3 днів, а у виняткових випадках(якщо потрібна додаткова перевірка матеріалів)- до 10 діб.

Постанова органу дізнання,слідчого , прокурора і судді сладається з 3 частин: вступної(ввідної), описово-мотивувальної,резолютивної(постановчої).

У вступній частині вказується дата винесення постанови, місце(місто, селище), посада, звання особи, що виносить постанову, її прізвище, якіматеріали розглядалися привирішенні постанови.

В описово-мотивувальній частині вказується джерело відомостей про злочин, що послужили приводом до порушення справи, а також куди і коли ці відомості надійшли. Потім викладаються актичні дані, з вказівкою на наявність ознак конкретного злочину, тобто підстава до порушеня справи , час, місце і інші обставини здійснення злочину.

Після вказівки в описовій частині постанови на кваліфікацію злочину за відповідною статтею Кримінального кодексу повинно їти посилання на статті кримінально- процессуального закону, яким керуєтьься орган дізнання, слідчий, прокурор, або суд, ухвалюючи рішення про порушення КС.

Згідно зі статтею 113 КПК, якщо справа порушено слідчим і прийнята ним до свого провадження, то склада.тьсяєдина постанова про порушення справи, і прийняття її до свог провадження.У цьому разі в описово-мотивувальній частині постанови вказується, що слідчий керується також положеннями цих норм.

У резолютивній частині постанови міститься рішення пропорушення КС. Ця частина постанови випливає з описової частини, є її логічним продовженням. У резолютиній частині обов.язково вказується стаття КК, за ознаками якої кваліфікується діяння, що підлягаю роззслідуванню, куди направляється справа або ким приймається до свого провадження.

Постанова слідчого , прокурора, судді , як і ухвала суду про порушення КС, набває законної сил из моменту її винесення і підписання.

Постанова особи, яка провадить дізнання про порушення справи підлгає затвердженню начальником органу дізнання і набуває юридичної сил из данного моменту.

Копія постанови про порушення справи направляються отганом дізнання і слідчим в добовий термін прокурору. Прокурор здійснює нагляд за своєчасністю розгляду заяв і повідомлень про зочини. Законністю і обгрунтованістю прийнятих рішень про порушення або відмову в порушенні справи.

Як і постанова про порушеня КС , постанова про відмову в її порушенні складається з таких же частин. У вступній частині вказується найменування документа, час і місце складання. Ким складний, матеріали, що послужилиприводом для вирішення питання про порушення КС.

Описова частина постанови у відмові в порушенні КС повинна відповідати вимозі закону- бути мотивованою.

Відмова в порушенні КС може бути мотивавана тільки тими обставинами, що вказані у законі(ст.6 КПК).

Резолютивна частина повинна бути логічним висновком вступної та описової частини,в ній формулюється висновок: «в порушенні КС відмовити», які доповнюються посиланням на відповідну бставину, що виключає порушення КС, наприклад «за відсутністю події злочину».

Про відмову в порушенні КС повідомляється особа, установа,підприємство або громадська організація, від яких надійшла заява або повідомлення про вчинений злочин. Також їм роз.яснюються права на оскарження постанови. Не у всіх випадках ця вимога закону виконується. Це пов.язано з тим, що постанови про відмову в порушенні КС рідко оскаржуються.

44. Організація та процесуальний порядок оформлення слідчим затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину. Форма, зміст та вимоги, що пред.являються до протоколу затримання підозрюваного.

Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами в порядку передбаченому статями 106,106-1,107 КПК.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину співробітника кадрового складу розвідувального органу України привиконанні ним службових обов.язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу(ст 115КПК).

Ст 106 КПК:

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов’язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз’яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов’язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов’язків негайно повідомляє

також і відповідний розвідувальний орган.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цієї статті;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв’язаний з триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі оскарження затримання до суду, скарга затриманого негайно надсилається начальником місця попереднього ув’язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла

після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею

протягом п’яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165-2 цього Кодексу. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця попереднього ув’язнення.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.

Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для попереднього ув’язнення, начальник місця

попереднього ув’язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

45.Форма та зміст постанови про притягнення як обвинуваченого. Особливості складання постанови про притягнення як обвинуваченого по багатоепізодній кримінальній справі та в справі про скоєння злочину у співучасті. Пред.явлення обвинувачення та допит обвинуваченого.

Стаття 131КПК. Притягнення як обвинуваченого

Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Стаття 132КПК. Постанова про притягнення як обвинуваченого

У постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено: хто склав постанову; місце і час її складання; назву справи; прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого, день, місяць

та рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.

Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як

обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей.

Копія постанови негайно надсилається прокуророві.

Притягнення особи як обвинуваченого- акт, що повинен здійснюватись тільки в межах компетенції(підслідності)відповідної посадової особи. Слідчий ОВС чи СБУ не має права приймати таке рішення в справі, яка підслідна тільки слідчому прокуратури. Додерження цих вимог є обов.язковими.

Стаття 133. Строк пред’явлення обвинувачення

Обвинувачення повинно бути пред’явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.

Стаття 135. Обов’язковість явки обвинуваченого

Обвинувачений зобов’язаний з’явитися за викликом слідчого у призначений строк.

В разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу.

Поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з’явитися до слідчого.

Стаття 140. Порядок пред’явлення обвинувачення

При пред’явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов’язковою, крім випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята.

Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз’яснює суть пред’явленого обвинувачення та вручає копію постанови про притягнення як обвинуваченого.

Про пред’явлення обвинувачення, роз’яснення його суті і вручення копії постанови слідчий складає протокол із зазначенням години і дати пред’явлення обвинувачення, який підписується обвинуваченим, слідчим та захисником.

У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що сповіщає прокурора.

Стаття 143. Допит обвинуваченого

Слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред’явлення йому обвинувачення.

Допит обвинуваченого, крім виняткових випадків, повинен проводитися удень.

При допиті обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а у випадках, передбачених частиною першою статті 45 цього Кодексу, присутність захисника є обов’язковою.

Обвинувачений допитується в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності — і в місці його перебування.

Обвинувачені допитуються окремо. При цьому слідчий вживає заходів, щоб обвинувачені в одній і тій же справі не могли зноситися між собою.

На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Слідчий вислухує показання обвинуваченого і, в разі необхідності, ставить

йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

46. Застосування слідчим до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Форма, зміст та вимоги до подання про застосування цього запобіжного заходу.

Стаття 165-1. Постанова (ухвала) про застосування,

скасування чи зміну запобіжного заходу

Про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої застосовується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути

зазначені підстави для його скасування.

Постанова або ухвала негайно оголошуються під розписку особі, щодо якої вона винесена. Одночасно особі роз’яснюються порядок і строки оскарження постанови або ухвали.

При оголошенні постанови про обрання запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою, особі під розписку повинно бути роз’яснено, в чому полягає обраний запобіжний захід, обов’язки, які покладаються на неї у зв’язку з його застосуванням. Особа також попереджається, що у разі порушення покладених на неї обов’язків та її неналежної поведінки до неї може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

Стаття 165-2. Порядок обрання запобіжного заходу

На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує

думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з’ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до п’ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не

затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку, або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

Подання складається з :вступної, описово- мотивувальної та резолютивної частини.

47.Застосування слідчим звуко- та відеозапису при провадженні слідчих дій.Процесуальне офрмлення застосування науково-технічних засобів при правадженні слідчих дій.

Стаття 85. Протокол слідчої дії

В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз’яснення їх прав і обов’язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 52-3 цього Кодексу.

Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз’яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомитися з протоколом особисто.

Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок,

відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.

Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

Стаття 85-1. Застосування звукозапису при провадженні

досудового слідства

Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред’явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування.

При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна містити відомості, зазначені у частині 1 статті 85 цього Кодексу, та відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється.

Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму. Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. В разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставки

відтворення звукозапису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу.

При пред’явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв’язку з закінченням досудового розслідування звукозапис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання

— і іншим учасникам процесу. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.

Стаття 85-2. Застосування кінозйомки, відеозапису при

проведенні слідчої дії

Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій.

Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол.

Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, пред’явленні матеріалів справи в зв’язку з закінченням досудового розслідування, а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених статтею 85-1 цього Кодексу.

48. Форма та зміст процесуальних документів що являються підставою для провадження обшуку або виїмки. Організація та провадження обшукуабо виїмки слідчим.Процесуальне оформлення провадження цих слідчих дій. Форма та зміст протоколу данної слідчої дії.

Стаття 177. Підстави для проведення обшуку та порядок

надання згоди на його проведення

Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову,

знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.

Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини.

Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи.

У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про

відмову в проведенні обшуку. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються

причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді.

Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.

Стаття 178. Підстави для проведення виїмки та порядок

Виїмка проводиться у випадках, коли є точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці. Виїмка проводиться за вмотивованою постановою слідчого.

Виїмка документів, що становлять державну та/або банківську таємницю, проводиться тільки за вмотивованою постановою судді і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи.

Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи, а також виїмка документа виконавчого провадження проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого частиною п’ятою статті 177 цього Кодексу.

Стаття 179. Обов’язковість видачі предметів і документів

Посадові особи і громадяни не мають права відмовлятися пред’явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий під час обшуку і виїмки.

Видача і огляд документів, що містять дані, які становлять державну та/або банківську таємницю, провадяться з додержанням існуючих правил, що забезпечують охорону державної та/або банківської таємниці.

Стаття 180. Час проведення обшуку і виїмки

Обшуки і виїмки, крім невідкладних випадків, повинні провадитись удень.

Стаття 181. Особи, в присутності яких провадяться обшук і виїмка

Обшук і виїмка провадяться в присутності двох понятих і особи, яка займає дане приміщення, а при відсутності її — представника житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів.

Обшук і виїмка в приміщеннях, що їх займають підприємства, установи і організації, провадяться в присутності їх представників. Під час обшуку по можливості повинна бути забезпечена присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, а при необхідності — також і потерпілого.Обшукуваним, понятим і відповідним представникам повинно бути роз’яснено їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій; ці заяви підлягають занесенню до протоколу.

Стаття 182. Умови проведення обшуку і виїмки в приміщеннях

дипломатичних представництв

У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також в приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім’ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згодою

дипломатичного представника.

Про згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Обшук і виїмка в зазначених приміщеннях провадяться обов’язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ.

Стаття 183. Порядок проведення обшуку і виїмки

Перед обшуком або виїмкою слідчий пред’являє постанову особам, що займають приміщення, або представникові підприємства, установи чи організації, де проводиться обшук або виїмка, і пропонує їм видати зазначені в постанові предмети або документи, а також вказати місце, де переховується злочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий проводить обшук або виїмку в примусовому порядку. Якщо особи, які займають приміщення, відсутні, постанова про проведення обшуку або виїмки пред’являється представникові житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів і обшук або виїмка

проводиться в їх присутності.

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів.

Слідчий має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час обшуку або виїмки увійшли в це приміщення, виходити з приміщення і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки.

В необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в проведенні обшуку працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів.

49.Організація проведення та процесуальне оформлення слідчим впізнання осіб або предметів. Порядок проведення впізнання поза спостереження особи, яку впізнають.Форма та зміст протоколу даної слідчої дії.

Стаття 174. Пред’явлення особи для впізнання

При необхідності пред’явлення якої-небудь особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, при яких впізнаючий бачив цю особу, про що

складає протокол допиту.

Коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань.

Особа, що підлягає впізнанню, пред’являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу.

Перед тим як пред’явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред’являються. Впізнаючому пропонується вказати особу, яку він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав.

У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог, передбачених цією статтею. Про результати впізнання обов’язково повідомляється

особа, яка пред’являлася для впізнання.

При необхідності впізнання може проводитися по фотознімках, відповідно до умов, викладених у цій статті.

Пред’явлення особи для впізнання проводиться в присутності не менше двох понятих. У разі проведення впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою цієї статті, поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання.

Стаття 175. Пред’явлення предметів для впізнання

При необхідності пред’явити для впізнання який-небудь предмет слідчий спочатку допитує впізнаючого про ознаки цього предмета і обставини, при яких він цей предмет бачив, про що складається протокол допиту.

Предмет, що підлягає впізнанню, пред’являється впізнаючому в числі інших однорідних предметів. Впізнаючому пропонується вказати предмет, який він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він його впізнав.

Пред’явлення предметів для впізнання проводиться в присутності двох понятих.

Пред’явлені предмети по можливості фотографуються.

Стаття 176. Протокол пред’явлення для впізнання

Про пред’явлення для впізнання особи або предмета і про наслідки впізнання складається протокол з додержанням правил, зазначених у статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі зазначаються відомості про особу впізнаючого і про те, що він попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань, наводяться дані про осібі предмети, що пред’являються для впізнання, і докладно

вказуються ознаки, за якими впізнаючий впізнав особу чи предмет.

У разі проведення впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою статті 174 цього Кодексу, в протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов’язково зазначається те, що впізнання проводилося поза візуальним спостереженням того,

кого впізнають, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання.

Протокол підписують всі особи, що брали участь у проведенні впізнання, поняті і слідчий. До протоколу додаються фотознімки, якщо особи або предмети, пред’явлені для впізнання, були сфотографовані.

ДС 1

Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі

Стаття 117. Розв’язання спорів про підслідність

Поиск

Рубрики

Страницы

Архив

Ссылки

Управление