ДС-2

50. Підстави та порядок призначення експертизи слідчим. Форма та зміст постанови про призначення експертизи.

Стаття 196. Порядок призначення експертизи

Експертиза призначається у випадках, передбачених статтями 75 і 76 цього Кодексу.

При необхідності проведення експертизи слідчий складає мотивовану постанову, в якій, крім даних, зазначених у статті 130 цього Кодексу, вказує підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об’єкти, які мають бути досліджені, а також перелічує матеріали, що пред’являються експертові для ознайомлення.

Коли експертиза проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експерта, вручає йому копію постанови про призначення експертизи, роз’яснює обов’язки і права, встановлені статтею 77 цього Кодексу, і попереджає його про кримінальну відповідальність за статтею 385 Кримінального кодексу України за відмову від виконання покладених на нього обов’язків, а також про відповідальність за статтею 384

Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку. Про виконання цих дій слідчий складає протокол, в якому, крім даних, передбачених статтею 85 цього Кодексу, зазначає також відомості про особу експерта, його компетентність у певній галузі знань і зроблені ним заяви.

Коли експертиза проводиться в експертній установі, експерт зазначає у вступній частині висновку, що він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, і стверджує це своїм підписом.

Висновок експерта

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок

окремо.

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.

Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.

Стаття 76. Обов’язкове призначення експертизи

Експертиза призначається обов’язково:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) для визначення психічного стану підозрюваного або

обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів

щодо його осудності;

4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах

про злочини, передбачені статтею 155 Кримінального кодексу

України;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого,

якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну

відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і

неможливо їх одержати.

51. Діяльність слідчого по забезпеченню відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином і можливої конфіскації майна. Процесуальні документи слідчого, що складаються в процесі забезпечення відшкодування шкоди та можливої конфіскації майна, їх форма та зміст.

Стаття 29. Забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, і виконання вироку в частині конфіскації майна

При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

Прокурор пред’являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть

захистити свої права.

При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого.

Стаття 28. Цивільний позов у кримінальній справі

Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред’явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії

обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього Кодексу, не звільняє особу від обов’язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам.

Цивільний позов може бути пред’явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в

порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред’являти той же позов у кримінальній справі.

Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

Цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої

справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього Кодексу, звільняються від сплати державного мита.

В процесі забезпечення відшкодування шкоди та можливої конфіскації майна слідчому необхідно скласти такі процесуальні документи: позовна заява, постанова провизнання цивільним позивачем, постанова про притягнення як цивільного відповідача, постанова про арешт на майно.

52. Вирішення питання слідчим по забезпеченню явки обвинуваченого в разі відсутності підстав для обрання запобіжного заходу. Форма та зміст запобіжного заходу.

Закон не зобов.язує обирати запобіжний захід кожному обвинуваченому(підозрюваному). Відповідно до ч.3ст.148КПК(мета і підстави застосування запобіжних заходів) якщо не має достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного ,обвинувачуваного або підсудного відбираються письмове зобов.язання про явку на виклик особи , яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, або суду а також про те, що він повідомить про зміну свого міісця перебування.

Якщо запобіжний захід не обраний, обвинувачений(підозрюваний) може зберігати звичайний уклад життя, виїзжати за межі району проживання, міняти місце свого проживання, одник він зобов.язаний повідомляти про це органи ДС , прокурор, суд, і негайно прибути за їхнім викликом.

Якщо обвинувачений(підозрюваний) нез.явився без поважних причин за викликом зазначених органів і посадових осіб, він може бути підданий приводу, або щодо нього може бути обраний запобіжний захід. Цей захід примусу невключений до переліку і є іншим заходом примусу.

53. Об.єднання слідчим кількох справ в одне провадження. Виділення кримінальної справи із однієї справи. Форма та зміст постанови про об.єднання та виділення постанови про об.єднання та виділення КС. Облікові документи які заповнюються слідчим про прийнятті цих рішень.

Стаття 26. Об’єднання і виділення справ

В одному провадженні можуть бути об’єднані справи по обвинуваченню декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів.

Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об’єктивності дослідження і вирішення справи.

Об’єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду.

Правила цієї статті можуть бути застосовані і у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину, а також недонесення про злочин.

Виділення справи в окреме провадження відбувається в таких випадках:

-якщо розслідується КС щодо кількох обвинувачених і щодо одного чи частини з них провадження зупиняється через тяжку хворобу або ж ухилення від слідства(ч.4ст.206КПК)

— якщо у вчиненні злочину разом з дорослим брав участь неповнолітній, то в кожному випадку має бути з.ясовано можливість виділення КС щодо неповнолітнього в окреме провадження(ст.439КПК).

-якщо при розслідуванні справи буде встановлено , що якийсь злочин або якась особа, що його вчинила не пов.язані з основною справою.

-якщо немодливо закінчити розслідування в повному обсязі в наданий законом строк тримання обвинуваченого під вартою і немає підстав для зміни запобіжного заходу, а прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування в даній кримінальній справі , дав згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення, то справа щодо не розслідуваних епізодів злочинів виділяється в окреме провадження і закінчується в загальному порядку(ч.4.ст.156КПК).

Неправильне об.єднання або виділення КС є підставою для повернення справи на додаткове розслідування. Постанова складається з 3 частин:ввідної, описаво-мотивувальної(встановив),резолютивної(постановив, вказуються які саме сторінки справи підлягають виділенню).Новій КС присвоюється номер.

54. Організація та проведення слідчим відтворення обстановки і обставин події. Форма та зміст протоколу данної слідчої дії.

Стаття 194. Відтворення обстановки і обставин події

З метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках з участю

спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності.

Виконання цих дій допускається при умові, коли вони не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров’я.

В необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення, а також проводить фотографування.

Про проведення всіх зазначених дій складається протокол, який підписують особи, що брали в них участь, поняті та слідчий.

Стаття 195. Протокол огляду, освідування і відтворення

обстановки та обставин події

Протокол огляду, освідування або відтворення обстановки та обставин події складається з додержанням правил статті 85 цього Кодексу. В протоколі зазначають підстави для проведення цих дій, описують все, що було виявлено, в тій послідовності, в якій це

відбувалося, і в тому саме вигляді, в якому спостерігалось під час проведення дії. До протоколу додають відповідні схеми, фотознімки, плани, документи.

55.Процесуальний порядок оформлення слідчим прилучення до справи речових доказів. Порядок їх зберігання і передачі від одного слідчого до іншого, а також до суду.

Стаття 78. Речові докази

Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності.

Стаття 79. Зберігання речових доказів

Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.

При передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою.

В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

Слідчим складається постанова про приєднання до КС речових доказів, яка складається з 3 частин.

56.Діяльність слідчого по виявленю причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів. Зміст подання слідчого про усунення причин та умов , сприяючих скоєнню злочину. Відповідальність посадових осіб за невиконання відповідних закодів по поданню слідчого.

Стаття 23. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню

злочину

При провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню

злочину.

Стаття 23-1. Подання органу дізнання, слідчого, прокурора

в кримінальній справі

Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.

Якщо в ході дізнання, досудового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки

дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов’язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або

матеріальної відповідальності.

Не пізніш як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.

У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов’язані вжити заходів, передбачених статтями 254-257 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Стаття 23-2. Окрема ухвала (постанова) суду

Суд при наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.

Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом.

Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов’язку, які сприяли причиненню чи розкриттю злочину.

Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або над ними опіки чи піклування.

Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.

Не пізніш як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову).

У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254-257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

57. Строки ДС по КС, порядок і умови їх провадження. Назва, форма та зміст відповідного документу про продовження строків ДС.

Стаття 120. Строки досудового слідства

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з’єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування — до трьох місяців.

В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців.

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.

Правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в

яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

Слідчий складає постанову про порушення клопотання про продовження строків ДС, яка складається з 3 частин.

58. Строки утримування під вартою обвинувачуваних, порядок та умови їх продовження , назва, форма та зміст відповідного документу, що складається слідчим привирішенні питання щодо продовження строків тримання під вартою.

Стаття 156. Строки тримання під вартою

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м’який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев’яти місяців — за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у строки, зазначені у частинах першій чи другій цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині нерозслідуваних злочинів чи

епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог статті 26 цього Кодексу виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, — з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред’явлення

нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 цього Кодексу перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред’явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї

статті.

Якщо матеріали кримінальної справи було пред’явлено обвинуваченому та його захисникові з порушенням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті, то після його закінчення

обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи.

Якщо матеріали кримінальної справи було пред’явлено обвинуваченому та його захисникові з додержанням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або поданням цього прокурора чи його заступника.

Коли у справі беруть участь кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них строку, передбаченого частиною шостою цієї статті, виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то зазначене подання може бути внесено

стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з матеріалами справи, якщо не відпала необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і відсутні підстави для обрання іншого запобіжного заходу.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частиною другою цієї статті.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язаний негайно звільнити

особу з-під варти.

Начальник місця попереднього ув’язнення зобов’язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою

і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.

59. Порядок і умови зупинення слідчим ДС, коли місце знаходження обвинуваченого невідомо. Зміст постанови про зупинення ДС.

Стаття 207КПК. Зупинення слідства, коли місце знаходження обвинуваченого невідоме.

Коли місце знаходження обвинуваченого невідоме, слідчий оголошуе його розшук, керуючись статтею 138КПК(оголошення розшуку), а слідство зупиняє з додержанням вимог ч.2ст.206КПК(підстави і порядок зупинення ДС).

Зупинення слідства, якщо місце знаходження обвинуваченого невідоме, неозначає повного припинення роботи з КС. При невідомості місцезнаходження обвинуваченого слідчий зобов.язаний винести постанову про притягнення особи як обвинуваченого, якщо її не було винесено раніше, зробити всі необхідні слідчі дії, які можливо виконати за відсутності обвинуваченого, вжити заходів щодо збереження документів, речових доказів, а також для забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, оголосити розшук обвинуваченого.

Розшук- діяльність яка спрямована на встановлення місцезнаходження обвинуваченого.Слідчий, як правило, доручає проведення розшуку органам дізнання. Про це доручення вказується в постанові ДС або складається окрема постанова.Розшук може бути оголошений як під час ДС, так і одночасно з його зупиненням.

Зупинення слідства не звільняє слідчого від вжиття заходів для встановлення місццезнаходження обвинуваченого як особисто, так і шляхом взаємодії з оперативними працівниками органів дізнання.

60. Порядок і умови зупинення слідчим ДС,коли не встановлено особу, що скоїла злочин. Зміст постанови про зупинення ДС.

Стаття 209КПК. Зупинення слідства, коли не встановлено особи, яка вчинила злочин.

Коли особа, яка вчинила злочин невстановлена, слідчий зупиняє ДС в справі з додержанням вимог ч.3ст.206КПК і зобов.язаний як безпосередньо, так і через органи дізнання вжити заходів до встановлення особи, що вчинила злочин.

Зупинення слідства на цій підставі допускається законом тільки після проведення всіх необхідних і можливих слідчих дій щодо збирання доказів для розкриття злочину і встановлення особи, яка його вчинила. Зупинення слідства в таких випадках можливо після закінчення строку слідства(ч.5ст.120 КПК-правила викладені в статті 120 непоширюються на справи , в яких невстановлено особу яка вчинила злочин.Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин).

У випадках, коли строк слідства закінчується, але не всі необхідні слідчі дії проведені або проведені не повністю, слід клопотатися про продовження строку слідства відповідно до ст.120 КПК.

Зупинення слідства у зв.язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин, не звільняє слідчого від подальших дій з розкриття злочину і встановленню осіб, які його вчинили. Заходи, які вживають для встановлення особи, що вчинила злочин можуть бути як оперативно розшуковими, так і слідчими.

61. Порядок і умови зупинення слідчим ДС, коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадженню у справі.

Зміст постанови про зупинення ДС по п.2 ст.206КПК(підстави зупинення ДС).

Стаття 208. Зупинення слідства при тимчасовому тяжкому захворюванні обвинуваченого

У випадках, коли слідством буде встановлено, що обвинувачений після вчинення злочину тимчасово тяжко захворів, слідчий зупиняє провадження у справі з додержанням вимог частини 2 статті 206 цього Кодексу до видужання обвинуваченого.

При цьому обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід може бути залишений або скасований.

Після видужання обвинуваченого слідство відновлюється і закінчується провадженням на загальних підставах.

Підставою для зупинення слідства може бути тимчасове тяжке захворювання обвинуваченого. Воно обов.язково має бути засвідчене лікарем, що працює в медичному закладі, або висновком судово- медичної(судово-психіатричної) експертизи.

Психічне захворювання є підставою для зупинення провадження в справі лише за наявністю лікарського висновку про те, що обвинувачуваний не має змоги брати участі у справі тільки тимчасово. Якщо ж лікування такого захворюваного вимагає тривалого часу із застосуванням примусових заходів медичного характеру, то провадження в справі не зупиняється, а закінчується відповідно до вимог, передбачених ст.226(Стаття 226. Закінчення досудового слідства у справах осіб, визнаних неосудними

Коли на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа, яка притягнута або підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або в дальшому захворіла душевною хворобою, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, то слідчий складає мотивовану постанову, керуючись статтею 417 цього Кодексу.

Стаття 417. Порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб

Досудове слідство в справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності або обмеженої осудності, а також про злочини осіб, які вчинили його у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, проводиться органами досудового слідства за правилами, передбаченими статтями 111-130, 148-222 цього Кодексу.

При досудовому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з’ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та її психічне захворювання.

По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом з справою надсилається прокуророві.)

Після одужання особи яка захворіла впродовж слідчтва на тимчасовий психічний розлад, суд на підставі висновку лікувального закладу і відповідно до положень стаття 423КПК припиняє застосування примусових заходів медичного характеру і направляє справу для провадження ДС.

62. Порядок і умови зупинення судом слідчих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи.

Стаття 236-7. Оскарження до суду постанови про порушення справи

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушеннякримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчиненнязлочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцемрозташування органу або роботи посадової особи, яка винеслапостанову, з дотриманням правил підсудності.

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора пропорушення кримінальної справи щодо особи може бути подана до судуособою, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисникомчи законним представником.

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора пропорушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину може бутиподана до суду особою, інтересів якої стосується порушенакримінальна справа, її захисником чи законним представником здостатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересіввідповідної особи. Якщо обґрунтування порушення прав та інтересівособи визнано суддею недостатнім, суддя приймає рішення провідмову у відкритті провадження з розгляду скарги. Відмова увідкритті провадження не позбавляє права повторно звертатися досуду.

Суд приймає до розгляду скаргу на постанову про порушеннякримінальної справи протягом усього часу перебування справи упровадженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моментузакінчення досудового слідства.

Стаття 236-8. Розгляд судом скарги на постанову про порушення справи

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора пропорушення справи розглядається суддею одноособово не пізніше п’ятиднів з дня її надходження до суду.

Про відкриття провадження за скаргою на постанову пропорушення справи суддя протягом доби від дня надходження скарги досуду виносить постанову, копія якої направляється:

1) особі, яка подала скаргу, її захиснику або законномупредставнику;

2) органу, який порушив кримінальну справу або у провадженніякої вона перебуває;

3) прокурору;

4) потерпілому або особі, за заявою якої було порушеносправу.

У постанові про відкриття провадження зазначаються:

1) час і місце судового розгляду скарги;

2) список осіб, явка яких у судове засідання є обов’язковою;

3) дії, які необхідно вчинити сторонам для забезпеченнярозгляду скарги;

4) строк подання до суду матеріалів, на підставі яких булоприйнято рішення про порушення справи.

У постанові про відкриття провадження суддя вирішує питанняпро доцільність зупинення слідчих дій у справі на час розглядускарги.

Постанова судді про відкриття провадження набирає законноїсили з моменту її винесення і підлягає негайному виконанню.

Орган дізнання, слідчий або прокурор, у провадженні якогознаходиться справа, зобов’язаний у встановлений суддею строкподати до суду матеріали, на підставі яких було прийнято рішенняпро порушення справи. Матеріали, які подаються до суду, мають бутиописані, прошиті та пронумеровані із зазначенням посади тапрізвища особи, яка склала опис.

У разі неподання без поважних причин до суду матеріалів, напідставі яких було прийнято рішення про порушення справи, увстановлений суддею строк суддя вправі визнати відсутність цихматеріалів підставою для скасування постанови про порушеннясправи.

Якщо постановою суду вирішено питання про зупинення слідчихдій на час розгляду скарги, строк розгляду скарги не враховуєтьсяу строк досудового слідства.

Обов’язок доведення правомірності порушення справипокладається на прокурора, неявка якого в судове засідання неперешкоджає розгляду справи.

Неявка без поважних причин у судове засідання особи, якаподала скаргу та присутність якої визнано суддею обов’язковою, єпідставою для закриття провадження з розгляду скарги.

Суддя розглядає скаргу на підставі наявних у справіматеріалів у судовому засіданні.

У судовому засіданні, перевіривши явку сторін, суддя:

1) досліджує матеріали, на підставі яких було порушеносправу;

2) заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу, їїзахисників чи законних представників, потерпілого або особи, зазаявою якої було порушено справу, якщо вони з’явились у судовезасідання;

3) заслуховує думку прокурора, якщо він з’явився у судовезасідання;

4) у разі необхідності заслуховує пояснення особи, якавинесла постанову про порушення справи.

Під час розгляду скарги ведеться протокол судового засідання.

Під час судового розгляду скарги сторони мають правоознайомитися з матеріалами, які обґрунтовують порушеннякримінальної справи, та вимагати їх оголошення у судовомузасіданні.

Розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, судповинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесеннязазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які сталипідставою для винесення постанови про порушення справи, і невправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, яківирішуються судом при розгляді справи по суті.

За результатами розгляду скарги, залежно від того, чи булипри порушенні справи додержані вимоги статей 94, 97, 98 цьогоКодексу, суддя своєю мотивованою постановою:

1) залишає скаргу без задоволення;

2) задовольняє скаргу, скасовує постанову про порушеннясправи і виносить постанову про відмову в порушенні справи.

Набрання законної сили постановою судді про скасуванняпостанови про порушення справи тягне за собою скасуваннязапобіжних заходів, повернення вилучених речей та поновлення прав,щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження.

Копія постанови судді надсилається прокурору, органу, якийпорушив кримінальну справу, органу, в провадженні якого вонаперебуває, особі, яка подала скаргу, її захиснику чи законномупредставнику, потерпілому та особі, за заявою якої порушенокримінальну справу.

У разі відмови в задоволенні скарги матеріали справиповертаються органу, який проводить досудове слідство. Копіїдокументів залишаються в матеріалах провадження по скарзі.

У разі скасування постанови про порушення справи та відмови упорушенні справи подані до суду документи зберігаються вматеріалах провадження по скарзі до набрання законної силивідповідною постановою судді. У подальшому ці матеріализберігаються в суді.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення можебути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції незупиняє виконання постанови судді.

63. Процесуальне оформлення та дії слідчого по ознайомленню потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників з матеріалами справи. Процесуальні документи, що складаються слідчим до і після ознайомлення цих осіб з матеріалами справи, їх форма та зміст.

Стаття 217. Ознайомлення потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача з матеріалами справи

Визнавши досудове слідство в справі, яка підлягає направленню для віддання обвинуваченого до суду, закінченим, слідчий повідомляє про це потерпілого та його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників і роз’яснює їм їх право ознайомитися з матеріалами справи; про це слідчий складає відповідний протокол або додає до справи копію письмового повідомлення.

В разі письмового або усного клопотання зазначених осіб про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий повинен надати потерпілому і його представникові, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві або їх представникам можливість ознайомитися з ними. Цивільний відповідач може знайомитися з матеріалами справи в межах, передбачених частиною 2 статті 51 цього Кодексу.( Цивільний відповідач або його представник має право:

заперечувати проти пред’явленого позову; давати пояснення по суті пред’явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, — після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.)

Зазначені особи мають право робити виписки із справи і заявляти клопотання про доповнення слідства, щодо яких слідчий приймає рішення за правилами, передбаченими статтею 129 цього Кодексу.

Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення зазначеним особам не пред’являються.

Оголошення про закінчення слідства і пред’явлення матеріалів справи для ознайомлення оформляється протоколом з додержанням правил статті 220 цього Кодексу.

До ознайомлення з матеріалами КС складається Повідомлення про закінчення ДС в якому також зазначаються про можливість ознайомлення з матеріалами КС. Після ознайомлення- Протокол про оголошення закінчення розслідування і ознайомлення з матеріалами КС.

Про оголошення потерпілому, цивільному позивачеві та відповідачеві їх представникам про закінчення досудового слідства і про пред’явлення їм матеріалів справи для ознайомлення слідчий складає протокол з додержанням правил статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі зазначається, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред’явлені для ознайомлення, чи ознайомилися вони і захисник з матеріалами справи, протягом якого часу проходило ознайомлення із справою і які клопотання були заявлені обвинуваченим та його захисником.

Протокол пред’явлення їм матеріалів досудового слідства підписують вони, слідчий і захисник, якщо він бере участь у справі.

64. Процесуальне оформлення та дії слідчого по ознайомленню обвинуваченого і його захисника з матеріалами КС по закінченню ДС.

Стаття 218. Оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи

Визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального висновку і виконавши вимоги статті 217 цього Кодексу, слідчий зобов’язаний оголосити обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства. Слідчий зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому право заявити клопотання про розгляд його справи у суді першої інстанції одноособово суддею чи колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом.

Якщо обвинувачений не виявив бажання ознайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред’являються для ознайомлення всі матеріали справи. При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений вправі робити виписки з матеріалів справи і порушувати клопотання. Якщо в справі притягнуто декількох обвинувачених, слідчий повинен пред’явити кожному з них усі матеріали слідства.

Про те, що обвинуваченому оголошено про закінчення слідства і що йому пред’явлено матеріали справи для ознайомлення, зазначається в протоколі про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи.

Якщо у справі бере участь захисник, слідчий надає можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи і захисникові, про що складає окремий протокол. При цьому пред’явлення матеріалів справи має бути відкладено до явки захисника, але не більше як на три дні. При неможливості для обраного обвинуваченим захисника з’явитися в цей строк слідчий вживає заходів, передбачених частинами четвертою і шостою статті 47 цього Кодексу.

Матеріали досудового слідства пред’являються для ознайомлення підшитими і пронумерованими. Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не пред’являються і зберігаються окремо від кримінальної справи.

Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи.

Стаття 220. Протокол про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і про пред’явлення йому і його захисникові матеріалів справи

Про оголошення обвинуваченому про закінчення досудового слідства і про пред’явлення йому матеріалів справи для ознайомлення слідчий складає протокол з додержанням правил статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі зазначається, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред’явлені для ознайомлення, чи ознайомилися обвинувачений і захисник з матеріалами справи, протягом якого часу проходило ознайомлення із справою і які клопотання були заявлені обвинуваченим та його захисником.

Протокол пред’явлення обвинуваченому матеріалів досудового слідства підписують обвинувачений, слідчий і захисник, якщо він бере участь у справі.

65. Складання слідчим обвинувального висновку по КС. Осодливості складання обвинувального висновку по багтоепізодній КС з участю декількох обвинувачених.

Стаття 223. Обвинувальний висновок

Після закінчення слідства і виконання вимог статей 217-222 цього Кодексу слідчий складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частини. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред’явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом’якшують його покарання.

При посиланні на докази обов’язково зазначаються аркуші справи.

В резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред’явленого обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин.

Обвинувальний висновок підписує слідчий з зазначенням місця і часу його складання.

Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку приєднується до справи.

Стаття 224. Додатки до обвинувального висновку

До обвинувального висновку додаються:

1) список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з зазначенням їх адреси і аркушів справи, де викладені їх показання або висновки;

2) довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані;

3) довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

4) довідка про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

У списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, з метою нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких у порядку, передбаченому статтями 52-1 та 52-3 цього Кодексу, застосовані заходи безпеки, замість їх справжніх прізвища, ім’я і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси — назва органу, який здійснює заходи безпеки, та його адреса.

66. Складання слідчим статистичних карток по кримінальній справі.

Статистичні картки заповнюються негайно після прийняття відповідно до закону рішення про злочин і особу, яка його вчинила.

Заповнені і підписані слідчим (працівником дізнання) картки підписуються також прокурором або його заступником і тільки після цього можуть направлятися до обліково-реєстраційного підрозділу органів внутрішніх справ.

Слідчі після заповнення карток разом з кримінальною справою подають їх прокурору.

Працівник дізнання після заповнення і підпису карток подає їх начальнику органу внутрішніх справ для заповнення ним свого розділу, перевірки достовірності та повноти відображення в них відповідних відомостей і підписання, а потім разом з кримінальною справою або протокольним провадженням подає їх прокурору.

Статистична картка на виявлений злочин за формою № 1 є підставою для реєстрації і взяття на облік кожного злочину, що став у звітному періоді відомим прокурору, слідчому або працівнику дізнання, незалежно від того, коли цей злочин мав місце і встановлені чи не встановлені особи, які його вчинили.

Злочин вважається зареєстрованим, коли він поставлений на централізований облік в інформаційному бюро і включений у статистичну звітність.

67. Вирішення слідчим клопотань учасників процесу. Форма і зміст відповідних постанов.

Стаття 129. Розгляд клопотань слідчим

Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, а також потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобов’язаний розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи.

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова.

Стаття 221. Розв’язання клопотань, заявлених при ознайомленні з матеріалами справи

Клопотання про доповнення досудового слідства, про зміну кваліфікації злочину і закриття справи можуть бути заявлені обвинуваченим і його захисником усно або письмово. Усні клопотання заносяться до протоколу, письмові клопотання додаються до справи.

Слідчий зобов’язаний задовольнити клопотання обвинуваченого і його захисника, якщо обставини, для з’ясування яких заявлено клопотання, мають значення для справи.

Про відмову задовольнити клопотання слідчий складає мотивовану постанову, яку оголошує обвинуваченому і його захисникові.

Якщо при провадженні додаткових слідчих дій присутній захисник, то він вправі через слідчого задавати питання свідкові, потерпілому, експертові, спеціалістові і обвинуваченому, а також клопотатися про занесення до протоколу обставин, які мають значення для справи. Слідчий може відвести запитання, які ставить захисник, але відведене запитання заносить до протоколу.

Мотивована постанова складається з 3 частин.

68. Діяльність слідчого по вивченню особи обвинуваченого.

Інформація про особу обвинуваченого, яка збирається слідчим і використовується на протязі всього розслідування злочину, досить різноманітна. Нормативні акт», що регулюють процес розслідування злочинів, не містять вичерпного переліку даних про особу обвинуваченого, які необхідно обов’язково зібрати при розслідуванні по кожній кримінальній справі. Але аналіз діючого кримінального, кримінально процесуального законодавства, судової і слідчої практики дозволяє сформулювати зразковий перелік таких даних, які підлягають доказуванню.

Незалежно від виду розслідуваного злочину в кожній кримінальній справі повинні знайти відображення слідуючи дані про особу обвинуваченого: 1) вік; 2) громадянство;

3) освіта, володіння mqjbojo, на якій ведеться судочинство;

4) стан здоров’я (в тому числі наявність у жінки вагітності)

5) сімейний стан і наявність дітей; 6) професія, посада, характер виконуваних службових обов’язків; 7) місце проживання; 8) майнове положення; 9) поведінка під час скоєння злочину і після його скоєння (ці обставини можуть оцінюватись як пом’якшуючі чи обтяжуючі відповідальність); 10) поведінка на роботі, в сім’ї і по місцю проживання; 11) наявність судимості і пов’язані з цим обставини; 12) наявність нагород, почесних, військових, спеціальних звань.

Інформація про особу обвинуваченого збирається різноманітними засобами, які можна розподілити на процесуальні і непроцесуальні.

До процесуальних засобів збирання інформації про особу обвинуваченого належать слідчі дії (допит, огляд, обшук, виїмка, експертизи та ін.). Одержані в результаті їх проведення відомості знаходять відображення в протоколах слідчих дій, а також в вилучених речових і письмових доказах. Особливо важливу роль в вивченні особи обвинуваченого відіграють експертизи — судово-психіатрична, судово-психологічна, судово-наркологічна.

69. Джерела інформації по вивченню особи неповнолітнього, який скоїв злочин чи СНД ,та документи, які необхідно отримати з цих джерел для залучення до матеріалів КС.

Необхідно допитати як свідків батьків непоінолітнього та інших осіб, які можуть надати необхідні відомості про особу неповнолітнього.

За необхідності для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з.ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології(психолог,педагог)або зазначені питання можуть бути поставленні на вирішення експерта психіатора.

В матеріали Кс необхідно додати висновок експерта.

За необхідності повинна бути проведена судово-медична експертиза для встановлення віку неповнолітнього, її висновок також додається до матеріалів КС.

Обов.язково необхідно долучити до справи розгорнуту характеристику зі школи, з місця роботи, а також з місця проживання. Крім того необхідно одержати з органів міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх(судових вихователів)довідки про інформацію, що може стосуватися цього неповнолітнього.

По кожній справі повинні бути з.ясовані умови життя і виховання неповнолітнього. Тобто встановлені факти, що стосуються сімейно-побутових умов його зовнішнього оточення. Це допоможе слідчому з.ясувати безпосередні причини, що призвели до вчинення неповнолітнім злочину або СНД.

Також необхідно встановити обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього.

70. Закінчення ДС по справах про злочини чи СНД, скоєнні неповнолітніми. Процесуальні документи, про закінчення ДС , що складаються по справам цієї категорії, їх форма та зміст.

За загальними правилами згідно ст.212КПК ДС закінчується:

-складанням обвинувального висновку

-закриттям КС

-направленням КС до суду для вирішення питання про застосування спеціального заходу медичного характеру.

Але для КС, щодо неповнолітніх специфічним є закінчення розслідування в порядку ст.7-3. ст.9КПК.

Стаття 7-3. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді позбавлення волі понад п’ять років, необхідно у зв’язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник.

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини другої цієї статті, про що повідомляє прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.

Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 цього Кодексу, пред’являється обвинувачення і після винесення постанови пред’являються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором.

За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

71. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх.

Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі

При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого,пом’якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Стаття 433. Обставини, що підлягають встановленню в справах про злочини неповнолітніх

При провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього

необхідно також з’ясувати:

1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

2) стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням, повинно бути також з’ясовано,чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

3) характеристику особи неповнолітнього;

4) умови життя та виховання неповнолітнього;

5) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші слідчі та судові дії.

У необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з’ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.

72. Процесуальні особливості провадження досудового і судового слідства у кримінальних справах про злочини неповнолітніх.

Процеуальні особливості ДС у таких КС полягає у наступному:

1) обов’язковість ДС – ст. 111 КПК Укр., в тому числі у справах про злочини за якими щодо дорослої особи можлива протокольна форма (ст. 425- 430 КПК України) і приватне обвинувачення (ст. 27 КПК); подальші особливості витікають із статей перерахованих і зазначених у Р. 8 КПК відповідно до ст. 433.

2) Особливим є предмет доказування. На відміну від загальних обставин ст. 64 КПК, ця норма вимагає від слідчого і судді обов’язково з’ясувати:

Вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);
Стан здоров’я і загального розвитку;
Характеристику особи;
Обставини, які негативно вплинули на виховання неповнолітнього;
Наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

3) затримання ( ст. 115 КПК) за підозрою у вчиненні злочину і обрання запобіжного заходу – тримання під вартою (ст. 155 КПК), щодо неповнолітнього обирається у виняткових випадках зумовлених виключною тяжкістю злочину (ст. 434 КПК)

4) на відміну від загальних запобіжних заходів (ст. 149 КПК) для неповнолітніх обвинувачених специфічним є запобіжний захід у вигляді відання під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436 КПК)

5) ст. 437 КПК передбачає виклик неповнолітнього обвинуваченого до слідчого через батьків, інших законних представників;

6) пред’явлення обвинувачення, допит неповнолітнього обвинуваченого відбувається з обов’зковою участю захисника, відмова від якого не допускається. При такому допиті у віці до 16 років або при наявності розумової відсталості на розсуд слідчого, прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутніми педагог або лікар, батьки чи інші законні представники, зауваження яких обов’язково заносяться до протоколу. Але при цьому слідчий в праві відвести їх запитання, однак обов’язково занести це питання до протоколу;

7) ст. 439 КПК надає можливість слідчому виділити справу про злочин неповнолітнього, який брав участь у його вчиненні разом з дорослимв окреме провадження в порядку загальних засад ст. 26 КПК;

8) ст. 440 КПК визначає порядок оголошення обвинуваченому неповнолітньому про закінчення ДС і правом ознайомлення з матеріали КС, яке відбувається за загальними правилами ст. 218, 220 КПК але за обов’зковою участю захисника. З дозволу слідчого там може бути присутнім і представник неповнолінього обвинуваченого.

73. Поняття примусових заходів медичного характеру та їх види.

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчиниласуспільно небезпечне діяння, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує

госпіталізації до психіатричного закладу.

3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.

74. Процесуальний порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб.

Стаття 417. Порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб

75. Особливості судового розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 419. Порядок судового розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру

Справи, що надійшли до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 418 цього Кодексу, народний суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання.

Розгляд зазначених справ провадиться у відкритому судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора та захисника за правилами, передбаченими главами 25 і 26 цього Кодексу.

Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов’язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання.

В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в судове засідання викликається експерт.

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислухує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, потім захисник.

Стаття 420. Питання, які вирішуються судом у справах про застосування примусових заходів медичного

характеру

Заслухавши думку прокурора і захисника, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;

2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа;

3) чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання;

4) чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.

Стаття 421. Рішення суду в справах про застосування примусових заходів медичного характеру

Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності або після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, яка виключає

застосування покарання, суд, коли визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя — постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме.

Коли суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, справу належить закрити, про що виноситься ухвала (постанова).

Якщо неосудність або обмежена осудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлена, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову про направлення справи для досудового розслідування в загальному порядку.

Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведене, суд своєю ухвалою, а суддя — постановою закриває справу.

76. Зміна і скасування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 422. Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру

Скасування або зміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування.

Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, видужала або коли в результаті змін в стані її здоров’я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.

Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру провадиться за правилами статті 419 цього Кодексу за поданням головного психіатра органу охорони здоров’я, якому підпорядкований медичний заклад, де тримають дану особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів.

77. Підготовка слідчим матеріалів для проведення судово-психологічної експертизи. Зміст постанови про призначення такої експертизи і основні питання, які необхідно поставити для вирішення експертам.

Судово-психологічна експертиза є одним з нових видів дослідження питань застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Через це багато положень даного виду експертизи лотребують серйозного аналізу науковців та юристів-практиків. Нині існує гостра необхідність у чіткому розмежуванні компетенції експертів-психологів та експертів-психіатрів.

Судово-психологічні експертизи проводяться, як правило, комісією експертів-психологів. до якої рекомендується запрошувати наукових і науково-педагогічних співробітників кафедр психології вищих учбових закладів або науково-дослідних інститутів.

ПРИМЕРНЫЙ ПЕРЕЧЕНЬ ВОПРОСОВ:

1. Учитывая индивидуальные и возрастные особенности испытуемого и конкретные условия, в которых происходило событие (указать, какое), мог ли испытуемый правильно воспринимать важные для дела обстоятельства (указать, какие)?

2. Учитывая психическое состояние испытуемого в момент восприятия, мог ли он правильно воспринимать важные для дела обстоятельства (указать, какие)?

3. Обладает ли испытуемый абсолютной чувствительностью зрительного, слухового (или иного) анализатора, достаточной для восприятия раздражителя (указать, какого)?

4. Имеются ли у испытуемого признаки повышенной внушаемости?

5. Имеются ли у испытуемого признаки повышенной склонности к фантазированию?

6. Имеются у испытуемого признака эйдетической памяти?

78. Підготовка слідчим матеріалів для проведення судово-психіатричної експертизи. Зміст постанови про призначення такої експертизи і основні питання, які необхідно поставити для вирішення експертам.

Судово-психіатрична експертиза обвинуваченого призначається у випадках, коли є підстави припускати, що він страждає психічним захворюванням і не міг в момент скоєння злочину звітувати перед собою в своїх діях або керувати ними. Судово-психіатричні експертизи проводяться судовими відділеннями психіатричних лікарень і спеціалістами обласних психоневрологічних диспансерів Міністерства охорони здоров’я України.

ПРИМЕРНЫЙ ПЕРЕЧЕНЬ ВОПРОСОВ:

1. Страдает ли обвиняемый какими-либо психическими заболеваниями, если страдает, то мог ли он отдавать себе отчет в своих действиях или руководить ими при совершении инкриминируемого ему деяния?

2. Не находился ли обвиняемый в момент совершения преступленья во временно болезненном состоянии и мог ли он отдавать себе отчет в своих действиях или руководить ими?

3. Не является ли обвиняемый душевнобольным и не нуждается ли он в применении принудительных мер медицинского характера?

4. Страдает ли свидетель (потерпевший) психическим заболеванием? Если страдает, то мог ли он правильно понимать происходящие события и может ли давать сведения о них. (Направление свидетеля (потерпевшего) на стационарную судебно-психиатрическую экспертизу возможно только с его согласия). Принудительное направление на стационарную судебно-психиатрическую экспертизу возможно только в отношении обвиняемого: ст. 205 УПК Украины, Судебно-психиатрические экспертизы производятся судебными отделениями психиатрических больниц и специалистами областных психоневрологических диспансеров системы Министерства здравоохранения Украины.

79. Організація розслідування, складання слідчим постанови про притягнення обвинуваченого у кримінальній справі про хуліганство.

Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Злісне хуліганство(ч.2,3ст.296ККУ):

— Ті самі дії, вчинені групою осіб

— Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Особливо злісне хуліганство(ч.4ст.296ККУ)- Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Первинний матеріал, необхідний для порушення КС, включає:

1) заява і пояснення потерпілого;

2) пояснення свідків – очевидців;

3) акт судово – медичного дослідження (при наявності у потерпілого иілесних ушкоджень);

4) протокол огляду місця події;

5) протокол вилучення зброї чи інших предметів злочину, які були використані;

6) рапорт оперативного співробітника карного розшуку про результати попередньої перевірки.

Типові слідчі версії:

підозрюваний скоїв кримінально карані хуліганські дії;
в діях підозрюваного є склад не хуліганства, а іншого злочину (розбій, грабіж…)

80. Організація розслідування, складання слідчим постанови про притягнення обвинуваченого у кримінальних справах про грабежі, розбої.

Розбій-напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Грабіж- відкрите викрадення чужого майна.

Первинний матеріал, необхідний для порушення КС, включає:

1) заява і пояснення потерпілого, службової особи підприємства, організації;

2) пояснення свідків (очевидців);

3) акт судево – медичного освідування потерпілого;

4) рапорт оперативного співробітника карного розшуку про результати попереднбої перевірки.

Типові версії:

злочин мав місце і вчинений при обставинах, описаних потерпілим;
злочин скоєно при інших обставинах (потерпілий в зв’язку з перенесеним потрясінням добросовісно помиляється чи спеціально не розголошує свою негативну поведінку).
Інціювання злочину.

81. Організація розслідування, складання слідчим протоколу огляду місця події і протоколу відтворення обстановки та обставин події у кримінальних справах про дорожньо-транспортні події.

82. Міжнародно-правова регламентація надання правової допомоги органам дізнання і досудового слідства України у розслідуванні злочинів.

ІНСТРУКЦІЯ

про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів

Ця Інструкція визначає порядок використання правоохоронними органами України* можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні (надалі — НЦБ) для співробітництва з Генеральним секретаріатом Інтерполу та правоохоронними органами зарубіжних держав під час здійснення

діяльності, пов’язаної із попередженням, розкриттям та розслідуванням злочинів, які мають транснаціональний характер або виходять за межі України.. Інструкція розроблена відповідно до законів України «Про міліцію» ( 565-12 ), «Про оперативно-розшукову діяльність» ( 2135-12 ), «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» ( 3341-12 ), Положення про Національне центральне бюро Інтерполу в Україні ( 220-93-п ), Статуту Міжнародної організації кримінальної поліції — Інтерполу.

Підрозділом, на який безпосередньо покладається організація виконання функцій Міністерства внутрішніх справ України як Національного центрального бюро Інтерполу, є робочий апарат Укрбюро Інтерполу. НЦБ забезпечує співробітництво правоохоронних органів України та зарубіжних країн як у цілому, так і в окремих напрямках боротьби із злочинністю і надає можливості для:

— Підготовки та надсилання ініціативних запитів за кордон;

— Підготовки та надсилання відповідей на запити зарубіжних правоохоронних органів;

— Обміну оперативно-розшуковою, оперативно-довідковою та криміналістичною інформацією про підготовку і вчинення злочинів та причетних до них осіб, а також архівною та, в окремих випадках, процесуальною інформацією;

— Обміну досвідом роботи, законодавчими та іншими нормативними актами, учбово-методичною літературою з питань діяльності правоохоронних органів;

— Обміну науково-технічною та іншою інформацією з питань боротьби із злочинністю.

Для надсилання в НЦБ запитів щодо проведення правоохоронними органами зарубіжних держав необхідних оперативно-розшукових заходів, а в деяких випадках — слідчих дій, іншої інформації правоохоронні органи України використовують усі наявні в них канали зв’язку, в тому числі шифрованого

83. Процесуальний порядок досудового слідства у кримінальних справах про злочини, вчинені іноземцями на території України.

Іноземні громадяни, які вчинили злочини на території України і залишили її межі, за дорученням правоохоронних органів України можуть бути піддані кримінальному переслідуванню в тій державі, де вони перебувають, за умови, що між Україною і цією державою укладено договір про правову допомогу й у ньому передбачено можливість здійснення такого переслідування.

Необхідно мати згоду особи, яка володіє імунітетом, на провадження з її участю ряду процесуальних дій. При одержанні згоди іноземного громадянина, який володіє імунітетом, на проведення слідчої дії необхідно роз’яснити наслідки такої згоди. А саме, у цьому випадку дана особа здобуває такий же правовий статус, як і іноземний громадянин, що не володіє імунітетом, тобто наділяється правами й обов’язками, передбаченими кримінально-проце-суальним законом, для даного учасника процесу, але з деякими винятками, визначеними в міжнародно-правових актах.

Відповідно до норм міжнародного права приміщення дипломатичних представництв недоторканні. Доступ у них можливий лише за згодою глави дипломатичного представництва.

На офіційну кореспонденцію й архіви дипломатичних і консульських представництв, а також представництв міжнародних організацій на території України не може бути накладено арешт, вона не може бути вилучена, а в архівах не можуть проводитись обшук і виїмка.

Громадяни, що перебувають на території інших держав, можуть бути викликані в органи досудового слідства України у тому випадку, якщо між Україною і відповідною державою укладений договір про надання правової допомоги, у тому числі і по кримінальних справах. Процесуальною формою виклику іноземних громадян в органи юстиції є прохання про взаємну допомогу чи доручення про надання правової допомоги, що направляються органам юстиції відповідних держав.

Керівник органу досудового слідства зобов’язаний негайно повідомити про затримку іноземного громадянина до його дипломатичного або консульського представництва.

84. Процесуальні особливості міжнародного співробітництва слідчих органів внутрішніх справ України при розв’язанні питань про видачу осіб (екстрадицію).

Крім норм Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК) та ст. 10 Кримінального кодексу України (далі – КК) питання, пов’язані з обмеженням права особи на свободу пересування й особисту недоторканність (затримання, взяття під варту), регулюються також чинними міжнародними договорами України, зокрема Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 р. та Додатковими протоколами до неї 1975 і 1978 рр., ратифікованими Законом України від 16 січня 1998 р. N 43/98-ВР із заявами та застереженнями (далі – Європейська конвенція), Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р., укладеною в м. Мінську та ратифікованою Законом України від 10 листопада 1994 р. N 240/94-ВР, двосторонніми договорами України з іншими державами, багатосторонніми спеціальними договорами про протидію окремим видам злочинів (наприклад, Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р., ратифікована Постановою Верховної Ради України від 25 квітня 1991 р.

Суд повинен перевірити наявність запиту та відповідних документів, визначених договором, на підставі яких вирішується питання про екстрадицію, а також відсутність обставин, що перешкоджають видачі або передачі (статті 2, 3, 6, 10, 11 Європейської конвенції та Додаткові протоколи до неї 1975 і 1978 рр., ст. 57 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. тощо). Зокрема, видача затриманих осіб не здійснюється: за політичні та військові правопорушення; у зв’язку із закінченням строків давності; коли на території сторони, до якої звертаються із запитом, постановлено вирок суду чи постанову про закриття справи за тим самим обвинуваченням, у зв’язку з пред’явленням якого вимагається видача; коли порушується питання про видачу громадян України або осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні; осіб, які мають в Україні статус біженця; якщо сторона, що надсилає запит, не надасть Україні достатніх гарантій того, що вирок із покаранням у виді смертної кари не буде звернутий до виконання в тому випадку, коли правопорушення, за яке вимагається видача, карається смертною карою за законодавством держави, що надсилає запит; злочин, у зв’язку з яким вимагається видача, згідно із законодавством сторони, яка запитує, або України переслідується в порядку приватного обвинувачення; злочин, у зв’язку зі вчиненням котрого вимагається видача, карається позбавленням волі на максимальний строк менше одного року або менш суворим покаранням тощо.

85. Порядок оформлення підрозділами кримінальної міліції України звернень про організацію міжнародного розшуку злочинців.

Підставою для міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу, надісланий до НЦБ. У запиті повинна бути викладена повна та об’єктивна інформація про події, факти на розшукуваних осіб, а саме:

-Номер кримінальної справи, ким та коли вона порушена, прізвище слідчого, який провадить розслідування, його контактний телефон;

-Номер, дата заведення оперативно-розшукової справи категорії «Розшук», прізвище та контактний телефон працівника, який здійснює провадження у справі;

-Обставини вчиненого злочину (злочинів) — місце, час, спосіб, юридична кваліфікація діянь, інші причетні до злочинів особи тощо;

— Усі відомі прізвища, імена, по батькові розшукуваного кирилицею та в латинській транскрипції;

— За можливості, відомості про обох батьків;

-Повна дата і місце народження розшукуваної особи;

— Громадянство, національність;

— Номери національного та закордонного паспортів, дати їх видачі, органи, які видавали паспорти;

— Прізвиська розшукуваного, під якими він може бути відомим у злочинному середовищі;

— Прикмети загальні (зріст, будова тіла, колір волосся, очей тощо) та особливі (шрами, татуювання, відсутність органів, окуляри тощо);

— Функціональні ознаки (особливості ходи, заїкання, звички тощо);

— Дві фотокартки (якщо можливо, анфас та в профіль) із зазначенням дати фотографування та виготовлення фотокарток;

-За наявності дві дактокарти;

— Відомості про наявність у розшукуваного зброї, чи може він становити загрозу для оточуючих як психічно хворий, наркоман, інфекційно хворий, схильний до жорстокості тощо;

— Професії, якими видами діяльності може займатися;

-Мови, якими володіє;

— В яких країнах і за якими адресами може перебувати, з ким може контактувати в країні перебування; — Який запобіжний захід обраний стосовно розшукуваної особи. Якщо є санкція на тримання цієї особи під вартою, ким і коли вона видана.

У разі розшуку підозрюваної, обвинуваченої або засудженої особи, яка переховується за кордоном, у запиті додатково відтворюються такі позиції:

-Номер кримінальної справи, дата її порушення, назва органу, який провадить розслідування чи розшук такої особи, номер та текст статті Кримінального кодексу України ( 2001-05, 2002-05 ) із зазначенням передбаченої нею міри покарання, а також стислий виклад вчиненого розшукуваною особою протиправного діяння;

-Заходи, які з точки зору ініціатора розшуку доцільно вжити щодо розшукуваної особи у разі виявлення її на території іноземної держави. Такими заходами, як правило, можуть бути:

а) встановлення контролю за пересуванням розшукуваної особи.

У цьому випадку від закордонних партнерів може бути одержана інформація про місцеперебування розшукуваного, маршрути переміщення, контакти, виїзд за межі тієї чи іншої країни тощо;

б) затримання та арешт розшукуваної особи з наступною її екстрадицією. У цьому разі ініціатор розшуку в запиті до НЦБ гарантує, що при затриманні та арешті розшукуваної особи на території іншої держави до її компетентних органів буде обов’язково надіслано клопотання про екстрадицію цієї особи. Якщо країна, де вірогідно може перебувати розшукувана особа, невідома, то в запиті гарантується звернення з клопотанням про екстрадицію до будь-якої країни або вказується коло чи конкретний перелік країн, яким обмежується гарантоване звернення з клопотанням про екстрадицію.

86. Поняття та види складної кримінальної справи.

Особливістю планування розслідування по складних справах використання різної допоміжної документації — схем, таблиць, карток. По даній категорії справ важливе значення має чітке уявлення слідчого про взаємовідносини і зв’язки між співучасниками злочину, між підприємствами, про документообіг та інші. Це досягається шляхом складання різного роду схем, таблиць, які допомагають наглядно відтворити картину злочину і правильно спланувати слідчі дії і оперативно-розшукові заходи.

Виходячи з того, що слідчий проводить розслідування, як правило, одночасно по кількох кримінальних справах, важливе значення мають питання планування роботи слідчого по групі кримінальних справ. Ці справи завжди різні по складності, по кількості і характеру висунутих версій, по кількості і характеру запланованих слідчих дій, по часу, необхідному для їх проведення. Кожна справа в силу цього потребує індивідуалізації розслідування. Тому слідчий повинен розподілити весь час, що витрачається ним на розслідування таким чином, що б мати можливість зосередитися на кожному окремому проміжку часу на одній із кримінальних справ, виконуючи найбільш відповідальні дії, що потребують від нього максимуму уваги і розумового напруження. Паралельно з тим необхідно вести поточну роботу по решті кримінальних справ, що знаходяться впроваджені слідчого.

Таким чином, плани розслідування по кожній кримінальній справі, що знаходяться в чинстві слідчого, нібито об’єднуються в один зведений план розкриття і розслідування злочинів на певний проміжок часу. Зведений календарний план роботи слідчого складається з планів-графіків на кожний робочий день, на тиждень, на місяць.

87. Специфіка розслідування злочинів, вчинених злочинними групами.

Злочинна группа- стійке об.яднання 3 та більше осіб, які попередньо об.єдналися для підготовки або здійснення злочину.

Обставини, які підлягають встановленню при розслідуванні злочинів скоєних організованими группами:

-груповий характер злочину(кількість учасників, їх участь у скоєнні злочину, тривалість вчиення злочину)

-організаванність та стійкість злочинної групи(їєрархія, її склад,планування злочинної діяльності, стабіьність складу групи, існування певних правил поведінки)

-мета створення злочинної групи(для скоєння яких злочинів, хто є ініціатором створення групи, що хотіли досягти злочінці)

-організіція злочинної діяльності групи(які основні напрямки злочинної діяльності, основний злочинний бізнес, забезпечення зброєю, підробленими документами)

-озброєнність злочинної групи(наявність вогнепальної, холодної зброї, вибухових пристроїв, хто придбав зброю, як вона використовувалась)

-лідерство в групі(хто планував діяльність групи, хто отримував найбільшу долю злочинних доходів, хто здійснював вплив на нових члнів групи)

-корумпованість з посадовими особами владних структур(з ким з представників влади контактували члени групи, хто в групі відповідав за ці зв.язки, які засоби використовувались для посадових осіб)

-використання группою технічних засобів при підготовці та вчиненні злочинів(компьютерна техніка, транспорт, засоби зв.язку, кому належить техніка)

-зв.язок групи з іншими злочинними группами(чи входила группа у злочинну організацію, чи існували конфлікти з іншими групами)

-причини та умови які сприяли створенню злочинної групи.

88. Особливості провадження у кримінальних справах про багатоепізодні злочини.

При розслідуванні складних багатоепізодних злочинів планування має деякі особливості, які пов’язані з тим, що розслідування по таких кримінальних справах ведеться, як правило, слідчо-оперативними групами (СОГ). До складу СОГ можуть входити кілька слідчих, оперативних працівників, спеціалістів. Ця обставина суттєво впливає на форми планування і організацію розслідування в цілому.

При проведенні розслідування СОГ складаються два види планів загальний і часткові. Загальний план розслідування складається керівником групи. В ньому знаходять відображення: а) загальна спрямованість розслідування; б) дільниця роботи кожного члену СОГ; в) методи координації роботи між членами групи; г) терміни вирішення поставлених задач розслідування на окремих його етапах.

Часткові плани розслідування складаються кожним членом СОГ по принципу розподілу роботи) по версіях; б) по епізодах; в) по особах (обвинувачених); г) по об’єктах (наприклад, розкрадань). Частковий план — це індивідуальний план роботи кожного члена групи, який повинен передбачати координування діяльності с другими членами групи, узгоджене використання доказів. Керівник СОГ забезпечує обмін інформацією між слідчими і оперативними працівниками, корегування всіх планів з урахуванням змін слідчої ситуації.

89. Копії рішень у кримінальній справі, які надаються слідчим органам дізнання для розшуку обвинувачених, що ухиляється від слідства і суду.

Стаття 137. Встановлення місця перебування обвинуваченого

Коли місце перебування обвинуваченого невідоме, а також, коливін ухиляється від слідства, слідчий до закінчення строку,встановленого для провадження досудового слідства, зобов’язанийвжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебуванняобвинуваченого.

Стаття 138. Оголошення розшуку обвинуваченого

Коли місце перебування особи, щодо якої винесена постановапро притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене,слідчий оголошує її розшук. При наявності підстав, передбачених устатті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого,який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства,так і одночасно з його зупиненням.

Стаття 139. Розшук обвинуваченого

Про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якійзазначає потрібні відомості про особу розшукуваного. Постанова пророзшук і обрання запобіжного заходу направляється до відповіднихорганів розшуку.

Після оголошення розшуку слідчий продовжує вживати всіхнеобхідних заходів для встановлення місця перебуванняобвинуваченого.

При затриманні обвинуваченого, якого розшукували і щодо якогообрано як запобіжний захід тримання під вартою, орган розшукунегайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання.Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов’язаний перевірити,чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і,упевнившись в наявності законних підстав для арешту, дає санкціюна відправлення заарештованого етапом до місця провадженняслідства.

90. Організація розслідування, складання слідчим постанови про притягнення як обвинуваченого; складання обвинувального висновку у кримінальних справах про дорожньо-транспортні події.

Дорожньо – транспортна пригода – злочинне порушення правил дорожнього руху і експлуатації транспорту, що виникає в процесі руху на дорозі транспортного засобу на дорозі з його участю,в результаті чого отримані середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження або наступила смерть потерпілого.

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху, тобто в процесі пересування транспортних засобів. Тому не охоплюється ст. 286 заподіяння шкоди під час ремонту транспортних засобі» чи в ході виконання ними певних спеціальних (не транспортних) операцій (наприклад, під час переміщення ґрунту бульдозером,, збирання врожаю самохідним комбайном).

Первинний матеріал, необхідния для порушення кримінальної справи, включає:

1) Справка про ДТП інспектора ДАІ про параметри дороги, відомості про транспортний засіб, водія, потерпілого, очевидців;

2) Протокол огляду і технічного стану транспортного засобу інспектора ДАІ;

3) Протокол огляду місця події;

4) Пояснення водія;

5) Пояснення постраждалого;

6) Акт судово – медичного дослідження потерпілого і трупа.

Типові версії про причини ДТП:

Порушення учасниками (водієм, водіями, пішоходом, велосипедистом і т.д.) Правил дорожнього руху.
Непередбачена технічна несправність транспортного засобу, із-за якої не вдалося зупинити або перервати маневр.
Непередбачуваний стан дороги.
Нещасний випадок з водієм (серцевий напад).

91. Організація розслідування, складання слідчим постанови про притягнення як обвинуваченого у кримінальних справах про злочини, пов’язані із незаконним обігом наркотиків. Форма і зміст постанови про призначення наркологічної експертизи обвинуваченому.

Незаконний обіг наркотиків – це злочинні діяння, пов’язані виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням чи пересиланням з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Об’єктом злочину є здоров’я населення, а також встановлений з метою забезпечення охорони здоров’я населення порядок переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів через митний кордон України.

2. Предметом злочину є: 1) наркотичні засоби; 2) психотропні речовини; 3) їхні аналоги; 4) прекурсори. Хоча в законі йдеться про предмет злочину у множині, кримінальне караним вважається також діяння, предметом якого є лише один вид наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів чи прекурсорів.

Первинний матеріал, необхідния для порушення кримінальної справи, включає:

1) протокол адміністративного затримання особи згідно ч. 3 ст. 263 КпАП з вказівкою про виявлення і вилучення речовин (шприц, об’єкти рослинного походження).

2) Пояснення затриманої особи про те, що представляє собою виявлена речовина і яким чином вона у нього опинилась.

3) Пояснення очевидців.

4) Рапорт оперативного працівника відділа боротьби з незаконним обігом наркотиків про обставини затримання особи.

5) Справка співробітника НДЕКЦ при обласному управлінні МВС з вказівкою ваги вилученого і належності його до наркотичних засобів, психотропним речовинам, їх аналогам чи прекурсорам.

Типові слідчі версії:

Незаконний обіг наркотиків здійснюється організованою группою;
Незаконний обіг наркотиків здійснюється самим виробником;
Затриманий є наркотично залежною особою, котрий придбав наркотики для особистого вживання.

92. Процесуальний порядок визнання особи потерпілою. Підготовка, допит і складання протоколу допиту потерпілого.

У відповідності із чч. 1, 2 ст. 49 Кримінально-процесуального Кодексу України, потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально – процесуального захисту його прав. При цьому питання про те, хто є потерпілим в конкретній справі, вирішується в кожному окремому випадку, залежно від встановлених обставин.

Потерпілий викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності — кому-небудь з дорослих членів його сім’ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Потерпілий може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.

В повістці повинно бути зазначено, хто викликається як свідок, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки.

Неповнолітній потерпілий викликається через законних представників.

Перед початком допиту слідчий попереджає потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за статтею 384 Кримінального кодексу України. Після цього слідчий з’ясовує стосунки між потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим і пропонує потерпілому розповісти про все відоме йому в справі. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Про допит потерпілого складається протокол з додержанням правил, зазначених у статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі допиту вказуються: прізвище, ім’я та по батькові потерпілого, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим .

У протоколі зазначається, що потерпілому роз’яснені його права, обов’язки і відповідальність за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Показання потерпілого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно.

Потерпілому, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі.

По закінченні допиту слідчий пред’являє потерпілому протокол для прочитання. За проханням потерпілого протокол може бути йому прочитаний слідчим. Потерпілий і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці доповнення і поправки заносяться слідчим до протоколу.

Протокол підписують потерпілий, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на декількох сторінках, потерпілий підписує кожну сторінку окремо.

93. Підготовка до допиту свідка, його виклик. Допит і складання протоколу допиту свідка.

В ст. 166 КПК визначений порядок виклику свідка для допиту. Там зазначено, що свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності кому-небудь з дорослих членів його сім’ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок також може бути викликаний телеграмою або телефонограмою.

Повістка неповнолітньому свідку адресується одному з його батьків, опікуну, піклувальнику або адміністрації дитячого закладу, де він перебуває. Якщо при допиті неповнолітнього необхідна присутність його законного представника (ч. 1 с. 168 КПК), в повістці вказується також необхідність його явки разом зі свідком. При неявці свідка без поважних причин до нього застосовується привід згідно ч. 2 ст. 70 КПК.

Інколи в розслідуванні справи виникає необхідність допитати свідка який проживає в іншому районі, місті, області. В такому випадку слідчий має право поручити провести допит свідка відповідному слідчому, органу дізнання у письмовій формі.

Свідок допитується окремо і у відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки викликані в одній справі, не могли знатися між собою до закінчення доповіді.

Присутність сторонніх осіб при допиті є недопустимим. Як виняток допускається присутність прокурора, начальника слідчого підрозділу ОВС і безпеки (якщо вони вважають це за потрібне), перекладача, спеціаліста, експерта, законного представника, захисника (ч. 2 ст. 48 КПК).

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка та повідомляє його в якій справі він викликаний, і попереджує про обов’язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і задачу завідомо неправдивих показань. Про те, що свідок був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384-385 ККУ він розписується в протоколі допиту. Це слід зробити після того, як установлена особа свідка, але до заповнення протоколу допиту в частині анкетних даних, бо показання свідка і в цій частині входять до предмета його допиту.

Потім слідчий з’ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинувачуваним, а також потерпілим і починає допит. Після того як свідок закінчить дачу показань, слідчий ставить йому запитання. Такий порядок допиту є вірним, тому що по перше, при вільній розповіді допускається менше помилок, ніж при відповідях на питання. Тому не варто поспішати ставити запитання свідку. По друге, слідчий не завжди знає, чим володіє свідок. Свідок же знає набагато більше того, що може запитати в його слідчий.[5]

Заслухавши розповідь свідка, слідчий може поставити йому уточнюючі, доповнюючі, нагадувальні і конкретні запитання але не навідні, тобто такі які своїм формуванням підказують бажану слідчому відповідь свідка.

При перебігу допиту свідка можуть пред’являтися різні документи, запитуватись витяги з показань інших осіб, відтворюватись звукозапис і відеозапис. Все це фіксується в протоколі допиту свідка. В свою чергу свідок може користуватися нотатками, розрахунками, робити плани, схеми, малюнки, які теж обов’язково додаються до протоколу.

94. Поняття підозрюваного. Підготовка й проведення слідчим допиту підозрюваного.

Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано за підо-зрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіж-ний захід до винесення постанови про притягнення її як обвину-ваченого.

Допит підозрюваного — це слідча дія, яка провадиться шляхом опитування особи, що має статус підозрюваного, з метою одер-жання даних з приводу обставин, які стали підставою для й затри-мання або застосування запобіжного заходу, а також для отримап ня іншої інформації, яка має доказове чи інше значення для справи

Підозрюваним у кримінальному процесі згідно зі ст. 43-1 КПК України визнається особа, затримана по підозрі у вчиненні злочи-ну, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Допит підозрюваного провадиться з додержанням ваног ст. 43-1, 44-48, 107, 134-136, 143-146 КПК України.

Підозрюваний допитується негайно, а за неможливості негай-ного допиту — не пізніше двадцяти чотирьох годин після затри-мання або арешту. При допиті підозрюваного присутність захис-ника має обов’язковий характер, крім випадків, коли підозрюва-ному надане право відмовитися від захисника.

Перед допитом підозрюваному має бути надана можливість побачення із захисником наодинці.

До початку допиту підозрюваному роз’яснюються його проце-суальні права (він не несе відповідальності за відмову давати по-казання або за давання заздалегідь неправдивих показань), а також повідомляється, у вчиненні якого злочину він підозрюється із за-значенням статті Кримінального кодексу, її частини, пункту, про що зазначається в протоколі допиту.

Для сприяння результативності допиту, захисту прав і свобод допитуваного слідчий може роз’яснити підозрюваному положення ст. 62 Конституції України щодо дії принципу презумпції невину-ватості, вказати на обставини, які можуть бути враховані на його користь як пом’якшуючі, а саме: щире розкаяння у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завда-них злочином матеріальних збитків.

Допит підозрюваного, як і інших осіб, складається з двох час-тин: вільної розповіді про обставини, які стосуються предмета до-питу, і відповідей на запитання слідчого та захисника, якщо він брав участь у допиті.

Процес допиту підозрюваного здійснюється за правилами до-питу обвинувачуваного.

Хід і результати допиту підозрюваного відображаються в про-токолі допиту, який складається з додержанням вимог закону, вик-ладених щодо протоколу допиту обвинуваченого.

95. Права і обов’язки захисника, порядок призначення або відмови від захисника у кримінальній справі.

Захисник зобов’язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі та в інших законодавчих актах засоби захисту з метою з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу.

З моменту допуску до участі у справі захисник має право:

1) до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту — такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості;

2) мати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру;

3) ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред’явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства — з усіма матеріалами справи;

4) бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій — з дозволу дізнавача, слідчого;

5) застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи — з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, — з дозволу судді чи суду;

6) брати участь в судових засіданнях;

7) ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;

8) подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;

9) виступати в судових дебатах;

10) знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

11) знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;

12) брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи;

13) збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян.

Захисник зобов’язаний з’являтися для участі у виконанні процесуальних дій, в яких його участь є обов’язковою. У разі неможливості з’явитися у призначений строк, захисник зобов’язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки дізнавачу, слідчому, прокурору, суду.

У разі неявки захисника, слідча дія, участь в якій захисника не є обов’язковою, виконується без нього.

Захисник не вправі розголошувати дані, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків.

Захисник зобов’язаний не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до дачі завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи. Він також повинен дотримуватися встановленого порядку при розслідуванні та судовому розгляді справи.

Після допуску до участі в справі захисник — адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов’язків лише у випадках:

1) коли є обставини, які згідно зі статтею 61 цього Кодексу виключають його участь у справі;

2) коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи некомпетентністю.

Документи, пов’язані з виконанням захисником його обов’язків при участі в справі не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню дізнавачем, слідчим, прокурором чи судом без його згоди.

96. Підстави і процесуальний порядок проведення очної ставки.

Очна ставка є різновидом допиту. У рамках даної слідчої дії виробляється допит одночасно двох осіб. У першу чергу він спрямований на усунення протиріч у раніше даних ними показаннях із приводу тих самих обставин, фактів, подій, досліджуваних у справі. На початку очної ставки встановлюється, чи знають особи, що викликані на очну ставку, один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілі — за дачу завідомо неправдивих показань.

Викликаним на очну ставку особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з’ясування яких призначена очна ставка. Після цього слідчий ставить запитання. Особи, викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна одній.

Оголошення показань, даних учасниками очної ставки на попередніх допитах, дозволяється лише після дачі ними показань на очній ставці та запису їх до протоколу.

Слідчий пред’являє протокол очної ставки особам, яких допитано, для прочитання або за їх проханням прочитує їм цей протокол. Допитані особи мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення або поправки підлягають обов’язковому занесенню в протокол. Протокол очної ставки підписує кожна з допитаних осіб та слідчий.

ДС-2

Стаття 26. Об’єднання і виділення справ

Стаття 78. Речові докази

Стаття 120. Строки досудового слідства

Стаття 208. Зупинення слідства при тимчасовому тяжкому захворюванні обвинуваченого

Стаття 217. Ознайомлення потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача з матеріалами справи

Стаття 218. Оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи

Стаття 223. Обвинувальний висновок

Стаття 129. Розгляд клопотань слідчим

Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру

Стаття 417. Порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб

Поиск

Рубрики

Страницы

Архив

Ссылки

Управление